Гей, на горі, жито
Та й високо жато, —
Плаче, плаче Іваниха,
Що її сина взято.
Іде Іван дорогою,
Сірі воли гоне;
А до него Григорійко
З рекгменту говоре...
«Григорійку, Григорійку,
Де твоя невістка?»
«Через плечі білий ремінь
Та утята кіска!»
«Григорійку, Григорійку,
Де ви слюбок брали?»
«У Чернівцех в славнім домі —
Там ми присягали...»
Ой вістрінув Григорійко
З нової рушниці,
Та й учули, заплакали
Дві рідні сестриці.
«Коби же знала, відки
Тебе визирати,
Я би слідки промітала
Аж до свої хати;
Я би слідки промітала,
Столи застеляла,
Їсти бих варила
Та за гості приймала!»
|
|
|
