Бодай тоті Заліщики вода підмулила,
Та й не їдна ненька плаче: «Нема мого сина!»
Та й не їдна ненька плаче, не їдна голосить:
«Нема мого синка Йванка, десь карабін носить».
Та й карабін на столику, шабелька на клинку.
Казав мені старий жовнір: «Шкода тебе, синку!»
Та чи шкода, чи не шкода, коли мене взяли,
Коли мої кучерики до столика втяли.
Та й ножиці з Ягольниці, гребінець з Чорткова,
Як утяли, зачесали, займили до Львова.
Та до Львова доріжечка, до Львова, до Львова,
Та й випала з-під коника золота підкова.
Та най паде, та най паде, коваль другу зробить,
Дівчина сі зажурила та й з розуму сходить.
|
|
|
