А в французькім жолобочку явір зелененький,
Лежить під ним порубаний жовняр молоденький.
Прийшли д’нему вівчарики з білими вівцями,
Заплакали над жовняром, ще й над головами.
«О, не плачте, вівчарики, дайте в місто знати,
Та най прийдуть камратчики мене поховати.
О, не плачте, камратчики, копайте могилу.
Дайте чутку по всім світу, що на войні гину!»
Погибає молод жовняр, свічка му ся світить,
Єго ненька та старенька не може там дійти.
Погибає молод жовняр, свічка му палає,
Єго ж ненька та старенька з жалю умліває:
«Чи ж я тебе, мій синочку, на то годувала,
Абих тебе в жовтім піску ніжков притоптала?..»
|
|
|
