Ой на горі два дубочки, явір зелененький,
Ходив, ходив до дівчини рекрут молоденький.
Ходив, ходив, файненько ся обходив,
Ні раненько, ні пізненько додому приходив.
Ой на горі два дубочки, явір зелененький,
Лежить, лежить, як в шпиталі, рекрут молоденький.
Лежить, лежить, гадає вмирати,
Просить своїх камратчиків: «Дайте мамці знати!»
Приїхала єго мамка, як голуб, сивенька,
Пригортає свого сина до свого серденька:
«Ой синку мій ріднесенький, я тя згодувала,
Тепер тебе, мій синочку, я вже не пізнала».
«Ой слухайте, моя мамко, що буду казати,
Ой хто мене, молодого, має поховати:
Та най мене не ховають ні попи, ні дяки,
Лиш най мене поховають цісарські вояки.
Ой ті попи та й ті дяки над грішми трясуться,
А цісарські ті вояки хоть горілки нап’ються».
Умер жовнір, умер, та й му не дзвонили,
Післав цісар цуг жовнірів, щоб му вистрілили.
Єго несуть, коня ведуть, кінь головку клонить,
За жовніром молоденьким дівча ручки ломить.
Єго несуть, коня ведуть, чорний ворон краче.
За жовніром молоденьким дівча ревно плаче.
|
