Ой у полі два явори, третій зелененький;
Пішов, пішов у некрути мій синок рідненький!
Ой тихенька єго мова, золотая зброя,
Лишив мене, старенькую, головонько ж моя!
«Ой заплачеш, отець, мати, заплачеш, заплачеш,
Як ти моє господарство на плечах зобачиш!..»
Ой у горах сніги впали, річеньки прибули;
Ой вже ж мого рідного сина в черевики вбули!
В черевиченьки вбули, кучері обтяли,
А вже ж мому рідну сину карабінок дали!..
«Карабіне, карабіне, засмутив єсь ми душу,
Кілько-м ся я вистерігав, носити тя мушу!
Бодай тії карабіни в огні погоріли,
Щоби мене, молодого, плечі не боліли!..»
А у Львові в крайнім дому вдарено з гармати:
Ой заплакав рідний отець, рідненькая мати!
Не плач, не плач, стара нене, не вдавайся в тугу!
Збудовали твому сину кидровую трунву.
Не плач, не плач, стара нене, не вдавайсь в ворожки,
Ой забито твого сина та покрай дорожки!
Не плач, не плач, стара нене, не вдавайся в ліки!
Ой пропав же твій синонько, та пропав навіки!
|
