Але кому, каже, біда, — воякові біда,
Ворон кости не занесе, куда єго сліда.
Ворон кости не занесе, конем не заїдеш,
Куди хлопець молоденький чужинами піде.
Як учуєш, моя мамко, що ня куля вбила,
Та у чорну хустиночку аби-с ся завила.
А як умру, моя мамко, а ти будеш жити,
Але прийди на тот горбик, де я буду гнити.
Прийди, прийди на тот горбик далеков доріжков
Та стань конець головочки свойов білов ніжков.
Та стань конець головочки і здихни тяженько:
«Та тут моє спочиває золоте серденько».
|
|
|
