Ой зацвіла калинонька близько перелазу;
Добре було наймитові в господаря зразу.
Наймитом ся наробили, наймитом ся послужили,
Від півроку відправили ще й не заплатили.
Ой служив я, ой служив я сім літ за дівчину,
Заслужив я, заслужив я білу сорочину.
То ж то лихо наймитові, та й лихо сироті,
Виробляє свою силу на чужій роботі.
То ж то лихо наймитові, нема ся де діти,
Виробляє свою силу на чужії діти.
То ж то лихо наймитові, та й лихо малому,
Виробляє свою силу сам не знає кому.
Ой наймите, наймитоньку, перестань служити!
Нема свята, ні неділі, — кажуть ти робити.
Ой як же ти захоруєш та будеш лежати,
Хто же, тебе, наймитоньку, буде доглядати?
Наймитонька на панщину рано виправляють,
А вже сонце під полудне, обіду не дають.
А всі люде по обіді, я стану, думаю:
Ой мав же я рідну матір, а тепер не маю!
Що ся гляну перед себе, сльозами ся змию,
Де ж я тепер, нещасливий, на світі ся дію?!
Іде наймит із панщини, на воли фукає,
Господиня зо всіх мисок страву ізливає:
«Ой на ж тобі, наймитоньку, вечеру з обідом,
Як ся ще тим не поживиш, то доїж си хлібом!
А не бери, наймитоньку, зо стола цілого,
Але гляди поза комин шкиринки сухого!»
Ой як взяв мій наймитонько шкиринок шукати,
Ой та взяли наймитонька сльози обливати.
Ой пішов же наймитонько на затильні двері,
За ним вийшла господиня: «Підеш по вечері?»
«Не хочу я вечерати, не хочу я їсти,
Позволь мені, господине, до дівчини піти!»
Ой узявся наймитонько до студоли спати,
А ще нема опівночі, кличуть го до хати.
Ой наймите, наймитоньку, що з тобов зробили?
Зв’язали ти руки, ноги, на віз посадили!
Тогді взяли наймитонька лютії морози:
«Поб’ють тебе, господаре, наймитові сльози.
Бодай же ті, господаре, та й на безголов’є,
То-м виробив свою силу на твоє здоров’є!»
|
