А хазяйський син рано пообіда,
Ще й кури не піли,
А наймиток теє обідає,
Що діти не з’їли.
А пішов наймит, а пішов наймит
У поле орати,
Молодая його хазяєчка —
До корчми гуляти.
А оре наймит, а оре наймит
Та на воли гукає;
Десь моєї а хазяєчки
З обідом немає.
А іде наймит, а іде наймит
Із поля з орання,
Молодая його хазяєчка —
Із корчми з гуляння.
Та позсипала з усіх мисок кришок,
Що діти не з’їли:
«Оце тобі, а ти, мій наймитку,
Вечеря з обідом.
Оце тобі, ти, мій наймитку,
Вечеря з обідом,
А як буде тобі мало цього,
То закусиш хлібом».
А лежить сухар, а лежить цвілий,
Що кішка не з’їла:
«Оце тобі, ти, мій наймитку,
Вечеря поспіла!»
«Не подоба, пане хазяїне,
Цвілий сухар їсти,
Позволь, позволь, пане хазяїне,
Хоч на лавці сісти!»
«Не подоба, ти, мій наймитку,
А на лавці сісти,
Бери батіг та у свої руки
Та гони воли пасти!»
«Не подоба, пане хазяїне,
Гонить воли пасти,
Бо прийшов соцький і присяжний
У солдати брати.
Ой у лузі та при березі
Зацвіла калина...
Не за кого піду я в солдати —
За хазяйського сина!
Ой у лузі та при березі
Там зацвіли квіти...
Не за кого піду я в солдати —
За хазяйські діти!
Ой у лузі та при березі
Похилились лози...
Побий, боже, пана хазяїна
За сирітські сльози!»
|
