Тече вода з-під Дунаю,
Ще й з-під синього моря.
Хто не служив у багатиря,
То той не знає горя.
А я служив у багатиря,
То я й горенько знаю:
Пізно ляжу, рано встану,
Та роблю, не гуляю.
Посилає мене пан хазяїн
Та у поле орати,
А хазяйка свою наймичку
Та волів поганяти.
Оре наймит, та оре бідний,
Та на шлях поглядає:
Чужі жінки та обід несуть,
А хазяйки немає.
Доорався та наймитюга
Та до темного луга,
Випрягає та наймитюга
Та сірі воли з плуга.
Та й пускає та сірі воли
Та в зелену діброву,
А сам йде да той наймитюга
Та обідать додому.
Іде наймит, та іде бідний,
Та й у дудочку грає,
А хазяїн, та превражий син,
Та обідать сідає,
Відчинивши та кватирочку,
Та в вікно поглядає:
«Приймай, жінко, та приймай, мила,
Та вареники з столу!
Не дай, жінко, тому наймитюзі
Та й хліба мнякого,
А дай, жінко, тому наймитюзі
Та сухаря сухого!
Не дай, жінко, тому наймитюзі
Та гарячої страви,
А дай, жінко, тому наймитюзі
Та помиї з-під лави!»
Прийшов наймит, та прийшов бідний,
Та й став у порога:
«Позволь, позволь, пане хазяїне,
Хоч на лавоньці сісти,
Та дай мені, пане хазяїне,
Хоч борщу попоїсти!»
А хазяйка з чотирьох мисок
Та у п’яту зливає
Та все тому наймитюзі
Та обід зготовляє.
|
