Ой гаю ж мій, гаю, зелений розмаю!
Ой дай мені, боже, куди я думаю!
Винесь мене, боже, да із сього міста,
Да із сього міста, да із сеї хати:
Нехай перестануть вороги брехати.
Нехай вони брешуть із своїми дітьми,
Як я звідси вийду, то я буду людьми.
Ой дай мені, боже, здоров’ячка з неба,
Не дай мені, боже, служащего хліба!
Служащий хліб добрий, да тільки вимовний;
По кусочку крає, щодня вимовляє.
Крає ж вона, крає срібними ножами;
Облялася сирота дрібними слізами;
Крає ж вона, крає на дрібнії лусти,
Питає сироти: «Чи ти будеш їсти?
Може, сама не з’їси да другому оддаси!»
Ой ходжу ж я по горі — пісок у ніжки ріже;
Кого я не люблю, то той мені в глаза лізе!
Ходжу я, ходжу по горі, як сивая голубка:
Одбилася од роду — не прийду ж я хутко!
|
