Та тихий Дунай а річки розливає...
Ой там гайдарик а гурта напуває.
Ой там гайдарик а гурта напуває,
Молоду дівчину а на ніч підмовляє:
«Ой ти, дівчино, пусти на господу!»
«Не пущу, гайдарю, бо боюсь поговору!»
«Ой ти, дівчино, не бійся нічого, —
Я ще парень молодий, не зрадив нікого!»
А дівчина гайдаря любила,
Вона його на нічку пустила.
«Моя шапочка ключечки не зломить,
А моя гайдарка у порога постоїть...
Дівчинонько, збуди мене рано,
Так рано, щоб ще й не світало!
Так рано, щоб ще й не світало,
Щоб ще гуртоправи гуртів не рушали!»
А дівчина гайдаря любила,
Вона його рано та й не збудила.
Як прокинувсь гайдар молоденький,
Глянув у віконце, а вже світ біленький.
Як ухватив гайдарку на плечі,
Та не промовив до дівчини речі.
Прибігає, аж гурта немає,
Нема й гурта, нема й гуртоправа.
Нема гурта, нема й гуртоправа,
Мого маленького кашовара.
Уже всі гурти стоять у загоні,
А гуртоправи сидять у неволі.
«Нумо, братця, лист бомаги писати
Та будем давати до хазяїна знати.
Нехай іде гурта викупає
І нас, гуртоправів, із неволі визволяє!»
«Копитал маю гурта викупати,
А вас не буду із неволі визволяти!»
|
