«Сьогодні субота,
А завтра неділя, —
Десь у тебе, доню,
Сорочка не біла?»
«Чого ж вона, ненько,
Буде в мене біла,
Що вже сьома неділенька,
Як її наділа?
Не плач, ненько,
Не плач, не журися,
А як вийдеш за ворота,
На чужих дивися!
Що чужії діти
Як мак процвітають,
А моєї безщасниці
І дома немає.
Як зачуєш, ненько,
Що я тут прилежу,
Та дай моїй подруженьці
Проносить одежу».
«Ой лучче ж я, доню,
По тину розкину:
Тяжко, важко ізряджати
Чужую дитину!»
«Згадай мене, ненько,
В суботу пізненько,
Як дівчата помиються
Й плетуться дрібненько.
Згадай мене, ненько,
В неділеньку вранці,
А я тебе ізгадаю
В сорочечці-дранці.
Згадай мене, ненько,
До церковці йдучи,
А я тебе ізгадаю,
В строку горюючи.
Згадай мене, ненько,
На хатнім порозі,
А я тебе ізгадаю
В степу, при дорозі.
Згадай мене, ненько,
Обідати сівши,
А я тебе ізгадаю
Не пивши, не ївши.
Згадай мене, ненько,
Перед пирогами,
А я тебе ізгадаю
Та й над сухарями.
Згадай мене, ненько,
Напившись, наївшись,
А я тебе ізгадаю,
Слізоньками вмившись!
Ти думаєш, ненько,
Що мені тут добре, —
Прийди, ненько, подивися,
Яке мені горе!
Ти думаєш, ненько,
Що я тут паную, —
Прийди, ненько, подивися,
Як я тут горюю!
Ти думаєш, ненько,
Що я тут не плачу, —
За дрібними слізоньками
І світа не бачу.
Ти думаєш, ненько,
Що я не журюся,
Ой як вийду за ворота,
Од вітру валюся».
Ой у полі коршма,
Під коршмою вишня,
Ой там моя родинонька
Пить-гуляти вийшла.
Вона п’є, гуляє,
Мене споминає:
«Десь моєї безщасниці
На світі немає:
А чи її вбито,
Чи голову знято,
А чи її світ не вільний
Ні в будень, ні в свято?»
Обізвалась доля
Край синього моря:
«Ой її ні вбито,
Ні голову знято, —
Тільки її світ не вільний
Ні в будень, ні в свято».
|
