Ой крикну я, гукну
Із строку додому:
«Вари ж, мати, вечеряти
Ще й на мою долю!»
«Наварила, донько,
Небагато — трошки,
Нема ж тобі, дитя моє,
Ні миски, ні ложки:
Мисочка розбилась,
Ложка вломилась,
Ой така ж ти, донько,
Нещасна вродилась».
«Ненько ж моя, квітко,
Як у строку гірко —
Ні їсти, ні пити,
Ні сісти спочити.
Ненько ж моя, вишня,
Чи я в тебе лишня,
Що ти мене в строк послала,
А я не привишня.
Ненько ж моя, пава,
Я в тебе пропала,
За чужою роботою
Горенька достала.
Чи я ж в тебе, ненько,
Високого росту?
Топи ж мене, ненько,
З високого мосту.
Чи я ж тобі, ненько,
На світі не одна?
Топи ж мене, ненько,
До самого до дна.
Чи я ж тобі, ненько,
Платки поносила,
Що ти мене оддала,
Щоб я голосила.
Згадай мене, ненько,
До церкви ідучи,
А я тебе ізгадаю,
В строку горюючи.
Згадай мене, ненько,
Хоч раз у вівторок,
А я тебе ізгадаю
На день разів сорок.
Ти думаєш, ненько,
Що я тут паную, —
Прийди подивися,
Як я тут горюю.
Ти думаєш, ненько,
Що я тут не плачу?
Та я ж за сльозами
Стежечки не бачу.
Продай, мамо, воли,
Воли ще й корови
Та викупи ж мене
З тяжкої неволі».
|
