В неділеньку рано, на святу покрову,
Виряджала мати сина у чужу сторону,
У чужу сторону, між чужії люде.
«Ой хто ж мене, ненько моя, жалувати буде?»
«Обіходься, синку, з людьми хорошенько, —
Будуть тебе жалувати жалко-жалібненько».
Питається мати: «Коли, сину, будеш в гості?»
«Як виросте, ненько моя, дуб на помості!»
Питається мати сина: «Коли, сину, будеш в хаті?»
«Як виросте, ненько моя, трава на лопаті!»
Розлилися ріки і бистрії води;
«Не ожидай, ненько моя, і в чотири годи!»
Розлилися води і бистрії ріки;
Помер отець і матуся — сирота навіки!
|
|
|
