У неділю рано, рано-пораненьку
Виряджала мати дочку в чужу стороночку.
«Та йди, моя доню, між чужії люди,
Ой хто ж тебе, моя доню, та жалувати буде?»
«Пожалують, ненько, мене чужі люди,
Годитиму, робитиму, та й добре мені буде!»
Де я й не ходила, де я й не блукала,
Та не найшла теї неньки, ой що мене кохала!
Та найшла я в полі птичку, птичку невеличку,
Та й та мене птичка била, та що я сиротина.
Згадай мене, ненько, в неділю раненько,
А я тебе ізгадаю в суботу пізненько.
Згадай мене, ненько, раненько уставши,
А я тебе ізгадаю, іще не лягавши.
Згадай мене, ненько, додому ідучи,
А я тебе ізгадаю, в строку горюючи!
Згадай мене, ненько, обідати сівши,
А я тебе ізгадаю, ні пивши, ні ївши.
Згадай мене, ненько, ложечки помивши,
А я тебе ізгадаю, та слізоньками вмившись.
Десь ти, ненько моя, води не носила,
Чом ти мене, маленькую, та не утопила?
Десь ти, ненько моя, грядок не копала,
Чом ти мене, маленькую, та не прикопала?
|
