Ой ви, гори, сині гори, вставайтесь здорові,
Та най по вас звірі ходят, а не хлопські ноги.
Я вас більше, сині гори, не буду видіти,
Бо я вже вас, сині гори, мушу тут лишити.
Та піду я в далекий край, межи чужі люде,
Туй вас лишу, сині гори, лем вітер подує.
Подуй, вітре, подуй, вітре, із теплого краю,
Будь здорова, Верховино, я тя оставляю.
Ой лишу я в старім краю жінку і діточок,
Пак зажену їм додому з-за моря листочок.
Пішов хлопик в далекий край, аж до Америки,
Бо він хоче заробити собі доларики.
Пішов хлопик молоденький далеко за море,
Дали йому чекан в руки: «Роби, хлоп, небоже!»
Завели го, молодого, во тунель глибокий,
Дали йому, нещасному, лампашок у руки.
Робит хлопик у тунелі, пот з лиця му тече,
Прийде йому жінка в гадку — горенько заплаче.
«Ой не плачте, чорні вічка, і я не журюся,
Мало собі попороблю, додому вернуся».
Коли хлопик молоденький сесе виговорив,
Камінище величезний на ноги ся звалив.
«Помагайте, цімборики, мої милі браття!
Несіт мене на корабель, пошліт в Закарпаття.
Хочу вмерти в своїм краю під полонинами:
Жона, діти там чекают, будут сиротами».
|
