Ялинка (скорочено)

Михайло Коцюбинський

Настав святий вечір.

В Якимовій хаті кипіла робота. В печі тріщав вогонь... Олена, мати Василькова, крутила голубці... Василько сидів долі та м'яв мак до куті. Василькові було літ дванадцять. Василько м'яв мак і все поглядав то на двох сестричок, що гралися з котом, то на батька.

«Чого батько журяться? — думав він. — Чи того, що нездужають, чи того, що нема грошей викупити від шевця мамині чоботи?»

Рипнули двері. В хату увійшов якийсь чоловік.

— Добридень вам, — удався він до Якима. — Чи не продали б ви, чоловіче, тієї ялинки, що росте у вашім садочку? Пани послали мене знайти дітям ялинку на святий вечір...

Яким помовчав.

— А що б ви дали? — спитав він перегодом.

— Та вже не будемо торгуватись... Кажіть ціну...

— Три карбованці дасте, — відповів Яким.

— Тату, — обізвався Василько тремтячим голосом, — таж то моя ялинка, ви її подарували мені ще тоді, як мене похвалив учитель.

На блакитні очі в білявого Василька набігли сльози, йому жаль стало зеленої стрункої ялинки, що одна звеселяла зимою садок.

— Добре, я дам три карбованці, — обізвався чоловік, — але мусите приставити ялинку сьогодні...

— А як її приставити, коли я слабий, а хлопець малий ще? — сказав Яким.

Чоловік глянув на Василька.

— Не так-то вже й малий ваш хлопець... Та й недалечко їхати — годину...

Яким подумав і махнув рукою.

— Якось воно буде... містечко не за горами.

Чоловік дав задаток, розказав, куди завезти ялинку, і пішов.