Книги, учебники, рефераты
|
![]() |
— Дівчино, дівчино! Гей, чепурушко! — хтось голосно погукнув за нею... — Чого вам, дядьку, треба? — Чого? — белькотав п'яний. — Хіба ж ти дурна?.. П'яний хотів її обняти... — Тікаєш? Ну й тікай, трясця твоєму родові!.. Дівчині стисло груди... Вона бігла далі, не зупиняючись, з однією думкою: як? Голосний свист, гучне гудіння вдарило їй у вуха. Вона зупинилась і глянула. Темна низка вагонів бігла по колії. Здавалося, то змій, — такий як у казках, — простягся, звивається, шиплячи, виригаючи дим. Марися спинилася й огляділася: не помічаючи сама того, вона зайшла аж до вокзалу. І зненацька їй у голову вдарила думка... — Ось як! Тепер знаю! — прошепотіла дівчина.
V
Еге, тепер Марися знала, що їй треба робити. Тепер вона думала, як би це краще зробити. Тут народ метушиться сюди й туди. Треба вийти за місто — це недалеко — і підождати другого поїзда. Дівчина так і зробила. За півгодини вона вже сиділа за містом на горбочку, біля колії... Господи! Як довго дожидати! Чи скоро цей поїзд? Вона встала й почала виглядати його... А ось таки й він — свистить! Вона встала і тихо пішла до колії. Тоді згадала, що їй ще треба помолитися. Повернувшися до схід сонця, стала навколішки і вдарила поклін. — Господи! Прийми мене! Мамо, до вас іду!.. Марися скинула з себе хустку, ще раз перехрестилася, стала навколішки й прихилилася до рейки. Вона положила до неї шию, а сама зовсім лягла на землю. Ух, як страшно гуде колія і земля труситься!.. Зараз, зараз! Господи! Та що ж це вона робить? Це ж смерть! Їй ще хочеться жити. А це — смерть! Геть відціля, а то ось!.. І вона хотіла кинутись назад. Але щось притисло їй шию до рейки, щось різонуло страшним болем — і годі... Вона вже нічого не бачить, нічого не чує... Тільки тепла кров з безголового трупа оббризкує колеса поїздові, а той біжить далі, закривавлений... Марися «пішла до мами»... |