|
|
Так гарно ти снилась мені:
Нe руки, не очі, лиш голос,
Лиш голос, як день у вікні,
Як вітру знадлива голість.
Наче в блакиті зоря,
Ти в слові замерехтіла.
Зринали, як блиск янтаря,
Згини твойого тіла.
Зринали й зникали вмить
Хвилею золотою.
І серце хотів я вмить
Тим світлом і чистотою.
Раптом — пробудження грім,
Де ж ти пропала, ноче?
Метелик у серці моїм
Вогкими крильми тріпоче.
|
|
|
