|
|
Моя Україно! Як я тебе любив!
Твої луги, твої степи розлогі,
Дніпра ревучого славетнії пороги
І хвили золоті твоїх шовкових нив!
Як я любив у хмарах вишняку
Твої білесенькі, немов хустини, хати,
Поважну річ старих дідів чубатих
І плескіт дітвори веселий на ставку.
Як я любив у нічку весняну
Жабиний гвалт, а часом тихий стогін,
Гукання парубків, дівчат веселий гомін
І пісню з-за лугів розкішну, голосну!
Як я любив уосени в стіжках
Хліб коло хат, а ранками ясними
Селян за працею хапливою між ними
І стукіт говіркий ціпів по всіх токах.
Як я любив зимової доби
При каганці і веретін сюрчання,
І бесіди, і пісню чи ридання
Тихесеньке жіночої журби.
Як я люблю безрадісно тебе,
Народе мій, убожеством прибитий,
Знеможений і темністю сповитий,
Що вже забув і поважать себе,
Потративши свої колишні сили...
Як я люблю твої сумні могили,
Україно! Як я люблю тебе!
І ось тепер та мучена любов
Мене жене в далеку чужину...
.........................................
.........................................
|
|
|
