|
|
Чи довго ще будуть нас кривдить на світі
Напасті та злоба кривава?
Чи ми ж не одної пак матері діти?
Чи жити не маємо права?
За віщо ж розрада? Для чого не милі
Братам наші щирі жадання?
Кого ми чіпали, кому причинили
Неволю, біду, руйнування?
Ми тільки боролись за власную хату,
За те, що нам дорого й нині;
Бажаємо ми і тепер небагато —
Розвою й освіти родині:
Щоб правда, свій розум і слово співоче
Та щастя — ширіли в народі!
Ми всіх пригорнули б до серця охоче,
У власній та вільній господі!
Чому не ймеш віри ти, брате-москалю,
Невже ти лякаєшся зради?
З тобою недолі нас кревно з’єднали —
Не буде між нами розради!
|
|
|
