|
|
Та не жалуй на Олега,
Що він тебе кинув,
Що без нього ти без слави
Серед поля згинув...
Не на мене, коню, жалуй,
Не на пана свого,
На віщуна, коню, жалуй,
Віщуна старого!..»
Але знати, пане-брате,
Того не бувало,
Щоби слово віщунове
Дармо пропадало.
І ще кості білогрива
Вода не обмила,
Як гадюка у черепі
Гніздо собі звила.
І тільки йно Олег віщий
Череп наступає,
А гадюка у черепі
Вже піну пускає.
Олег череп наступає
З віщуна сміється,
А гадюка у черепі
Вже пінить і в’ється...
Олег мову починає...
Скочив, як на муках:
Йому в ногу засмокталась
Чорная гадюка.
І промовив Олег віщий:
«Твоя правда, сивий!
Згубив мене мій кінь вірний,
Мій кінь білогривий!»
____________
Зеленіє на могилі
Свіжая дернина;
Над Олегом п’є-ґуляє
Сивая дружина.
І срібнії й золотії
Чари вихиляє
І давнії і новії
Бійки споминає.
|
|
|
