Леся Українка

Бояриня (скорочено)

Оксана гаптує в кроснах, рухи в неї ліниві, в'ялі.

Степан (увіходить і сідає близько Оксани на дзиглику)
	Щось голова болить...
Оксана (не підводячи очей від шитва)
	Ти пізно встав.
Степан
	Та світом же прийшов з тії беседи.
Оксана
	Було там весело?
Степан
	Ей, де там в ката!
	По щирості бояться слово мовить...
	П'ють, п'ють, поки поп'ються, потім звада...
Оксана
	А як же там, Степане, та супліка?
Степан
	Та що ж... ніяк... Цар каже: «прочитаєм,
	подумаєм»... Чували вже ми теє!
Оксана
	Що ж буде?
Степан (з болісною досадою)
	Ой, не знаю! Не питай!

Мовчать. Оксана шиє, потім голка випадає їй з рук.

Степан
	Хоч би ти щось, Оксано, розказала,
	а то так сумно, голова забита
	усяким лихом.
Оксана (в'яло)
	Що ж я розкажу?
	Нічого я не бачу і не чую,
	сиджу собі...
Степан (трохи роздражений)
	Ну, робиш же що-небудь?
Оксана
	Учора вишила червону квітку,
	сьогодня синю... Се тобі цікаво?
Степан
	Ти так, неначе дражнишся зо мною!
Оксана (крізь сльози)
	Ні, далебі, Степане, не дражнюся!
Степан (придивляється до шитва. Лагідно)
	А що се буде з сеї лиштви, любко?
Оксана (знов безучасно)
	Не знаю, се шось Ганна почала.
Степан
	Либонь, собі на посаг. Се вже хутко
	її весілля.
Оксана
	Та за місяць ніби.
Степан
	От на весіллі трохи погуляєш,
	розважишся.
Оксана
	Ет, знаю ту розвагу!
	Частуй та кланяйся: «не обезсужъте»...
	а гостійки поза плечима судять:
	«Черкашенка, чужачка»...
Степан
	Ти вже надто
	на те вважаєш.
Оксана (байдуже)
	Ні, мені дарма.

Мовчання.

Степан
	Ти так неначе втомлена сьогодня.
	Клопочешся при господарстві, може?
Оксана
	Ні, я не клопочусь, — то все матуся.
	Ми з Ганною все шиємо.
Степан
	То, може,
	не треба стілько шити?
Оксана
	Що ж робити?
	Насіння я лузати не люблю,
	так як Ганнуся. Треба ж десь подіти
	і руки й очі...
Степан
	Бідненька ти в мене.

Оксана проривається риданням.

	Оксано! Що се ти? Та Бог з тобою!
	Чи хто тебе образив? Мати? Ганна?
Оксана (трохи стишуючись)
	Вони як рідні.., я на їх не скаржусь...
Степан
	Так що ж?..
Оксана (уриває ридання, з одчаєм)
	Степане! Ти хіба ж не бачиш?
	Я гину, в'яну, жити так не можу!
	(В знесиллі похиляється на кросна).
Степан
	Се правда, не ростуть квітки в темниці...
	А я гадав...
	(Ходить по хаті в тяжкій задумі, потім спиняється перед Оксаною)
	Оксано, заспокойся,
	поговорім ладом.
Оксана
	Про що, Степане?
Степан
	Виходить, я тебе занапастив.
Оксана
	Ні, я сама...
Степан
	Однаково. Я більше
	не хочу заїдать твоєї долі.
	Хоч як мені се гірко... я готовий
	тебе до батька відпустити.
Оксана
	Як?
	Ати ж?
Степан
	Я тут зостануся. Для мене
	немає воріття, ти ж теє знаєш.
Оксана (зворушена)
	То се б тебе покинути я мала?
	Чи я ж на те стояла під вінцем
	і присягу давала?
Степан (гірко)
	Я, Оксано,
	не хан татарський, щоб людей держати
	на присязі, мов на шнурку. Ти вільна.
	Се тілько я в неволі.
Оксана (хитає головою)
	Ні, Степане.
Степан
	Чого ж? Я присягу тобі вертаю...
	(Голос йому переривається від турботи).
	І я прошу тебе... прости мене...
	що я... тебе відмовив від родини...
	що я...
Оксана (обіймає його)
	Ні, годі, не скажи!
	Не знаєш ти... Це ж ти мені ні слова,
	ні слова не промовив там, у батька,
	а вже моя душа була твоєю!
	Ти думаєш, як я тепер поїду
	від тебе геть, то не лишиться тута
	моя душа?
Степан
	Так шо ж робити, люба?
Оксана
	Втікаймо всі! Мій батенько поможе
	прожити якось, поки ти придбаєш.
	Хай їм абищо, сим московським добрам!
	Втікаймо на Вкраїну!
Степан
	Цар достане
	боярина свого скрізь на Вкраїні,
	та ще й твоїй родині буде лихо.
	Не скриємось нігде...
Оксана
	Втікаймо в Польщу!
	А ні, то на Волощину!
Степан
	Що з того?
	Зміняємо чужину на чужину...
	Приблудами чужі пороги будем
	там оббивати... все одно, що й тут.
Оксана
	Ні, там вільніше.
Степан
	Треба заслужити
	чимсь ту сусідську ласку. Чим же більше,
	коли не зрадою проти Москви?
Оксана
	Так їй і треба!
Степан
	Присяга, Оксано,
	велике діло. Цар мені не верне
	так присяги, як я тобі вернув.
	Та й я йому не можу повернути
	всього, що я приймав з його руки.

Мовчання. Починає сутеніти. Десь у церкві тихо дзвонять.

Оксана
	Степане, вже не говорімо більше
	про се ніколи.
Степан
	Так, не треба, люба...
	(Згодом)
	Чому не шиєш?
Оксана
	Вже мені не видко.
	А ще світити рано.
Степан
	Заспівай
	щось потихеньку, якщо можеш.
Оксана
	Добре.
	(Співає потихеньку).
	«Ой, як було хорошенько, як рід з родом п'є,
	вип'є чарку, вип'є другу та по сестру шле.
	«Сеструнько-голубонько»... (Уриває).
	Не можу.
	Либонь, я одзвичаїлась від співів.
	Та й щось на груди важко. (Кашляє).