А гості жерли все; роздулися, як піч,
І, страшно вирячивши очі,
Нас лаять почали, ми ж слухали ту річ,
Як слухають слова пророчі.
І кажуть гості нам: «Ми бити вас прийшли,
Чи хочете, — ми вас скараєм?»
А ми вклонилися і смирно відрекли:
«Від вас батіг нам буде раєм».
І гості крикнули: «Давайте ж нам батіг,
Бо в нас немає чим вас бити».
І миттю кожен з нас по батога побіг,
Щоб волю тих гостей чинити.
І пуги принесли, і полягли самі,
Немов на тирлі тії вівці.
Та й кару прийняли, а як устали ми,
Було червоно на долівці.
Вони ж гукнули знов: «Скажіть ви нам тепер,
Чи нас ви любите, як Бога?
Чи не ховаєте в душі яких химер
Та проти нас заміру злого?»
І знов ми відрекли: «Ми любим тільки вас!
Нема в нас іншої святині».
«Так доведіть же нам, як любите ви нас,
І покажіть на власній спині!»
Тоді на честь гостям звірями стали ми
Й змішалися в безладній січі:
Ми бились, різались, топтались чобітьми,
І брату брат плював у вічі,
А інший сам собі давав ляща в лице
І смикав голову чубату,
А гості тішились та, дивлячись на це,
Аж реготали на всю хату.
І снилося мені: ми Матір волікли,
Хто за косу, а хто за ноги,
Зривали одіж їй, і били, і товкли,
Аж кості хрускали в небоги.
І стався дикий крик, пекельний, навісний...
Враз бризнули струмки криваві...
Тут кинувсь я від сну, але той сон страшний
Мене не кидає й на яві.
|
