«Я, цар царів, я, сонця син могутній,
собі оцю гробницю збудував,
щоб славили народи незчисленні,
щоб тямили на всі віки потомні
імення»... Далі круг і збитий напис,
і вже ніхто з нащадків наймудріших
царського ймення прочитать не може.
Хто збив той напис, чи сперечник-владар,
чи просто час потужною рукою,
то невідомо. — Дивним візерунком
багато слів пописано край нього
про славу безіменного владаря,
змальовано царя славетні вчинки:
он цар сидить високо на престолі,
народи подолані йдуть з дарами
коштовними й додолу клонять чола,
а він сидить, немов камінний ідол
під опахалами з барвистих пер,
лице його подібне до Тутмеса
і до Рамзеса, і до всіх тиранів.
Он далі він, схопивши за волосся
одразу цілий гурт якихсь повстанців,
кривим мечем над ними замахнув, —
лице його подібне до Тарака,
до Менефта, як і до всіх тиранів.
|
