Реклама на сайте Связаться с нами
Твори українських письменників

Леся Українка

Оргія (скорочено)

Драматична поема

На главную
Твори українських письменників
Життя і творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників
Антей
	По-моєму, блюзнірство —
	рівняти дім римлянина до храму!
	За гроші чи за славу — ти продався
	укупі з твором рук твоїх.
Федон
	Антею!
	Ти хочеш довести мене до того,
	щоб я пішов і викупив назад
	ту статую. За гроші неможливо,
	щоб Меценат раз куплене продав,
	та, може ж, се ще не остатня іскра
	мого натхнення, може, я здолаю
	щось кращого створити — їй на викуп.
Антей
	Ти купиш другий гріх, і то ще тяжчий.
Федон
	Не розумію, що ти з мене хочеш!
	Чи мав би й я весь вік, як ти, сидіти
	без хліба і без слави?
Антей
	Се повинен
	терпіти еллін, коли хліб і славу
	здобути може тільки з римських рук.
Федон
	Хто слави не бажає, той не еллін, —
	жадобу сю батьки нам заповіли,
	діставши від дідів.
Антей
	Діди приймали
	вінці свої з рук матері Еллади,
	батьки дозволили зв'язать їй руки
	і тим синів позбавили вінців.
	Авжеж, Федоне, відколи безславна
	сама Еллада — елліни повинні
	жадобу слави в серці заглушити.
Федон
	І збільшити безслав'я свого краю?
	Та чим же вславиться сама Еллада,
	коли їй діти лаврів не здобудуть?
Антей
	Уже ж не з рук ворожих їх приймати!
Федон
	Чому ж би ні? Гомер казав: «Солодка
	хвала від ворога».
Антей
	На полі бою,
	та не в полоні!
Федон
	Слава і в полоні
	все буде славою.
Антей
	Не сподівайся!
	Неславу дозволяють нам носити,
	а славу Рим бере, немов податок.
	І тая Терпсіхора, що продав ти,
	прославить не Елладу й не тебе,
	а той багатий Рим, що стяг всі скарби
	з усіх країв руками Меценатів.
	Його колекцію твій твір прославить,
	а не тебе, ти тільки раб отой,
	що хистом оргію панам скрашає,
	та оргія все ж панська зостається,
	хоч рабські руки вряджують її.
Федон
	Рабам на оргії немає честі,
	але хто має гостем буть на ній,
	як я і ти...
Антей
	Того не сподівайся,
	щоб я пішов на оргію з тобою!
	Запобігай вже сам вельможних ласки,
	а я лишусь «без хліба і без слави»,
	як ти казав, та, може, не 6ез честі.
Федон
	По щирості, я радив би піти.
Антей
	Та вже ж! волам у парі охвітніше
	ярмо носити.
Федон
	Бачу, ти не віриш,
	що я тобі добра бажати можу.
	А все ж, хоч ти мене образив тяжко,
	я не забув, що ми з тобою друзі.
Антей
	То я тебе, не ти мене образив?!
Федон
	Авжеж, я Терпсіхору відкуплю,
	а ти вразливих слів своїх не вернеш.
Антей
	І ти того не можеш відкупити,
	що ти вчинив. Ти оганьбив свій хист.
	З богині ти зробив товар звичайний.
	Хоч вернеться з неволі Терпсіхора,
	то вже вона богинею не буде.
	А мармур — як не бог, то просто камінь.
Федон
	Коли він богом став, то вже ніколи
	у камінь не повернеться. Твір хисту
	на всякім місці твором хисту буде.
	Твоя епіталама пролунала
	не гірше у просторій римській школі,
	ніж у твоїй тісній убогій хаті.
	Якби ж ти сам ще заспівав її
	у Меценатових гучних палатах,
	приграючи на лірі дорогій...
Антей
	Федоне! Не кажи мені такого,
	бо я тебе зненавиджу навіки!
Федон
	Антею, се якась дивна затятість.
	Таж еллінам не першина приймати
	хвалу чужинців, і яка ж в тім ганьба?
Антей
	Чужинців — так, але не переможців.
	Бо переможець лиш тоді похвалить,
	коли подоланий похилить чоло
	йому до ніг і порох поцілує
	з-під стіп його.
Федон
	Таке бувало в персів
	та в інших східних варварів. Ніколи
	сього від нас не вимагали в Римі.
Антей
	Не вимагали? Хто ж то перейшов
	по нас, як по містках, до храму слави
	всесвітньої? Кого ми на собі
	з безодні варварства на гору несли?
	Чи ж не лягли ми каменем наріжним
	до мавзолею нашим переможцям?
	І ми ще маємо радіти з того,
	що нам дозволять у гучних палатах
	на лірі заграбованій пограти?
Федон
	Хіба тій лірі краще німувати?
Антей
	Так, краще!
Федон
	Ні, я думаю, що гірше.
	Все ж краще будувати мавзолеї
	хоч би і не собі, ніж просто бути,
	мов зілля придорожнє, під ногами
	у того ж переможця. Він як схоче,
	то збройною ногою вмить розтопче
	всі наші гордощі, всі буйні мрії...
Антей
	Що ж? Ліпше нам самим те все стоптати,
	щоб ворогам не завдавати праці?
	Се жрець краси так думає й говорить?
	Лишилося одно — так і вчинити.
	Ти не продався, — гірше! Ти віддався
	у руки ворогу, як мертва глина,
	з якої кожне виліпить, що хоче.
	Та хто ж тобі натхне вогонь живий,
	коли з творця ти творивом зробився?
	Іди служи своєму Меценату,
	забудь краси великі заповіти,
	забудь несмертний образ Прометея,
	борця проти богів, забудь і муки
	Лаокоона1, страдника за правду,
	не згадуй героїні Антігони,
	ні месниці Електри2. Викинь з думки
	Елладу, що, мов Андромеда3 скута,
	покинута потворі на поталу,
	з нудьгою жде Персея-оборонця.
	Ти не Персей, бо ти закам'янів
	перед обличчям римської Медузи4.
	Ти вже не тямиш вищої краси,
	краси змагання, хоч і без надії...

1 Лаокоон — в давньогрецькому героїчному епосі — троянський жрець. Під час війни троянців з греками Лаокоон умовляв співвітчизників не ввозити в місто подарованого данайцями дерев'яного коня. В ньому сховались грецькі воїни, які потім відкрили ворота Трої своїм військам. За те, що Лаокоон намагався врятувати від зруйнування Трою, пустивши стрілу в коня, боги наслали на нього зміїв, які задушили його разом з двома синами.

2 Електра — за давньогрецькою міфологією, дочка царя Агамемнона, підступно вбитого суперником. Електра допомагала братові Оресту помститися за вбивство батька.

3 Андромеда — за давньогрецькою легендою, дочка ефіопського царя Кефея, віддана в жертву морській потворі. Прикуту до скелі Андромеду врятував герой Персей.

4 Медуза — жінка-страховище з золотими крилами, мідними руками, залізними пазурами і зміями на голові замість волосся.