О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся... але не каюсь!..
Люблю, як щиру, вірну дружину,
Як безталанную свою Вкраїну!
Роби, що хочеш, з темним зо мною,
Тілько не кидай, в пекло з тобою
Пошкандибаю . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . .
Ти привітала
Нерона лютого, Сарданапала1,
Ірода, Каїна, Христа, Сократа2,
О непотребная! Кесаря-ката3
І грека доброго ти полюбила
Однаковісінько!.. Бо заплатили.
А я, убогий, що принесу я?
За що сірому ти поцілуєш?
За пісню-думу?.. Ой гаю, гаю,
Й не такі, як я, дармо співають.
І чудно й нудно, як поміркую,
Що часто котяться голови буї
За теє диво! Мов пси, гризуться
Брати з братами, й не схаменуться.
А тіє диво, всіми кохане:
У шинку покритка, а люде п'яні!
|
