Мій син Іван... Ух, холодно!
Позич мені грошей,
Намиста доброго куплю
Та й тебе повішу,
А сама піду додому...
Дивись, миша, миша
Несе у Київ мишенят.
Не донесеш, утопиш десь,
Або пан одніме.
Чи я найду моїх діток,
Чи так і загину?
Та й замовкла, мов заснула.
Цигане вставали,
Розбирали шатро своє,
В дорогу рушали
Та й рушили. Пішли степом.
І вона, небога
Безталанна, встала мовчки,
І нібито Богу
Нишком собі помолилась,
Та й пошкандибала
За циганами. І тихо,
Тихенько співала:
Кажуть люде, що суд буде,
А суду не буде.
Бо вже мене осудили
На сім світі люде.
Із-за Дністра пішли цигане
І на Волинь, і на Украйну.
За селом село минали
В городи ходили
І марою за собою
Приблуду водили.
І співала, й танцювала,
Не пила й не їла...
Неначе смерть з циганами
По селах ходила.
Потім разом схаменулась,
Стала їсти й пити,
І ховатись за шатрами,
І Богу молитись.
Щось таке їй поробила
Стара Маріула.
Якимсь зіллям напувала,
То воно й минулось.
Потім її стала вчити
І лікарувати,
Які трави, що од чого
І де їх шукати.
Як сушити, як варити...
Всьому, всьому вчила
Маріула. А та вчилась
Та Богу молилась.
Минуло літо, уже й друге,
І третє настало;
Уже прийшли в Україну...
Жаль їй чогось стало?
Поклонилась Маріулі
За науку в ноги,
Попрощалась з циганами,
Помолилась Богу;
Та й пішла собі, небога,
На свою країну.
«Вернусь, — каже, — хоч погляну
На дочку, на сина».
Не довелось. Пан вернувся,
Покинув Наталю
В Московщині. А ти її
За Дністром шукала.
Сина Йвана молодого
Оддали в солдати
За те, що ти не навчила
Панів шановати.
До кого ж ти прихилишся?
Нікого немає!..
До людей хились, небого,
Люде привітають.
Пан, вернувшись, занедужав,
Стогне, пропадає.
А вона набрала зілля
Та пішла в палати
Лічить його, помагати,
А не проклинати.
Не помогла болящому,
Бо не допустили.
А як умер, то за його
Богу помолилась.
І жила собі святою,
Дівчат научала,
Щоб з панами не кохались,
Людей не цурались.
«А то Бог вас покарає,
А ще гірше люде;
Люде горді, неправедні,
Своїм судом судять».
Отак вона научала,
Болящих лічила.
А з убогим остатньою
Крихтою ділилась.
Люде добрі і розумні
Добре її знали,
А все-таки покриткою
І відьмою звали.
|
