|
|
Мурами хмари осінні,
вітру печальний рев.
Тіні...
падають
тіні...
золото лине з дерев.
Чую за парком
гули,
бачу за парком
дим...
Згадує листя минуле
шумом пожовклим своїм.
В небі крикливі зграї,
крик той наводить тоску.
Вечір нечутно спадає
з листям на землю вогку.
Може, приснились сотні
й повна пожеж земля...
Тільки біліють самотні
лави крізь голе гілля.
Може, приснилось поле
і на снігу бої...
Вже не вернути ніколи
дні романтичні мої.
|
|
|
