Григорій Сковорода

Два коштовні камені — Діамант і Смарагд

Високої якості Смарагд, що перебував у славі при королівському дворі, пише своєму приятелеві Діамантію таке:

Шкодую, що не дбаєш за честь свою та живеш, похований у попелі. Твоя вартість мені відома. Вона гідна чесного й поважаного місця, але нині ти подібний до свічника, що світить, схоронений під спудом. Нащо це світло, коли воно не дивує і не звеселює людські погляди?

Цього тобі й бажаю, з шанобою — твій друг Смарагд».

— Дорогий мій друже! — відповідає Діамант. — Наше з видноти сяяння живить лише людське марнославство. Хай уже вони дивляться на сяюче небо, а не на нас. Ми лише кволий його відблиск. А ціна наша, чи ж бо честь, завжди лишається при нас і всередині нас. Полірувальники не дають її нам, а відкривають. Вона виднотою та людською хвалою не збільшується, а зневагою, забуттям та огудою не зменшиться.

Лишаюся з такими гадками — друг твій Діамантій.

Сила. Ціна і честь — одне і те ж. Хто не має нічого в собі, той прибирає зовнішнього блиску, натягає маску фальшивого діаманта та злодійської монети. Назворот у народі кажуть так: «Зробили Абрама чесним чоловіком». А варто було б казати так: «Засвідчено перед людьми про Абрамову честь». Освіта чи віра Божа, милосердя, великодушність, справедливість, постійність та цнотливість... Ось ціна наша й честь! Давня приказка [свідчить]: «Дурень шукає місця, а розумного і в кутку видно».