Григорій Сковорода

Верблюд та Олень

Африканський Олень часто живиться зміями. Одного дня, наївшись їх та не терплячи згаги, що отрутою запалена, швидше птиці помчав на високі гори до водяних джерел. Тут побачив Верблюда, що пив із потічка каламутну воду.

— Куди поспішаєш, пане Рогачу? — відізвався Верблюд. — Напийся зі мною у цьому струмку.

Олень відповів, що він не може, як солодку, пити каламутну воду.

— Отож-бо, ваш брат дуже вже ніжний та примхливий, а я навмисне так чиню: для мене каламутна вода солодша.

— Вірю, — сказав Олень, — але я народився пити найчистішу воду і лише із джерела. Цей потічок доведе мене до свого початку. Лишайся щасливий, пане Горбачу!

Сила. Біблія — це джерело. Всі людські історії в ній та плотські імена — це бруд та каламуть. Її живлющої води водограй схожий на кита, що випускає вгору із ніздрів потаємну воду нетлінності, про яку написано: «Рада в серці людини — глибока вода, і розумна людина її повичерпує».

Хто верблюд, той збурення потопної мови п'є, не сягаючи джерельної голови: «Голови ти моєї оливою не помастив». А Олень до чистої води біжить із Давидом: «Хто напоїть мене водою із криниці, що у Витлеємі при воротях». Слово, ім'я, знак, шлях, слід, нога, копито — назву має — тлінні ворота, що ведуть до нетлінного джерела. Хто не поділяє словесних знаків на плоть і дух, той не може вбачати різниці між водою та водою, красою небесною та росою. Поглянь на 33-тю главу, вірш 13 Второзакония: «І є худоба нечиста, яка має нероздвоєне копито». Який є сам, такою буде йому й Біблія. Про неї чітко сказано: «З преподобним преподобним будеш...» Описувачі звірів пишуть, що верблюд, перед тим як пити, завжди каламутить воду. А олень любить чисту.