Григорій Сковорода

Зозуля та Косик

Зозуля прилетіла до чорного Дроздика.

— Чи тобі не нудно? — питає його. — Що робиш?

— Співаю, — відказує Дроздик. — Хіба не бачиш?

— Я співаю частіше від тебе, але однаково нудно.

— Та ти ж, пані, тільки й робиш, що, підкинувши в чуже гніздо свої яйця, з місця на місце перелітаєш, співаєш, п'єш та їси. А я сам вигодовую, бережу та вчу свої діти, а працю полегшую співом.

Сила. Багато хто, занедбавши споріднену собі роботу, лише співає, п'є та їсть. У цьому порожнюванні вони терплять їдучішу й більшу нудьгу, ніж ті, що працюють без ослабу. Співати, пити та їсти — не робота, а лише хвостик із призначеного нам. А хто для того їсть, п'є та співає, щоб бажаніше після відпочинку взятися за роботу як за визначений шлях свій, цьому нудьгу прогнати небагато труду треба: щодня він працює й відпочиває, і це про нього приказка: «Добрій людині будь-який день свято». Робота наша — це джерело веселощів. А коли кого робота не звеселює, той не має з нею спорідненості, хто не є приятелем її вірним і нічого біля неї не любить, той завжди неспокійний і нещасливий. Але нема солодшого, як спільна для нас усіх робота. Вона визначає пошуки Божого Царства і є головою, світлом та сіллю будь-якого приватного заняття. Навіть найкраща робота не веселить, коли є без страху Божого, бо, наче без голови, вона мертва, яку б ми не мали із нею спорідненість. Страх Божий звеселяє серце. Воно, як тільки почнеш звертати на нього гадки свої, відразу ж оживає, і, як прах, розвіяний вітром, зникає біс нудьги та зневіри. Всі ми, всяк добрий чоловік лише до цього народжені. Щасливий той, хто поєднав любу собі роботу із загальною. Це справжнє життя. І тепер можна зрозуміти таке Сократове слово: «Одні живуть для того, щоб їсти й пити, а я п'ю і їм для того, щоб жити».