Григорій Сковорода

Олениця та Кабан

У польських та угорських горах Олениця, забачивши домашнього Кабана, стала вітатися:

— Бажаю здоровлячка, пане Кабане. Радію, що вас...

— Пощо ти, негідна простачко, така непоштива! — крикнув, набурмосившись, Кабан. — Чому мене звеш Кабаном? Хіба не відаєш, що я вже почесно названий Бараном? На се маю патент, що рід мій за походженням із найшляхетніших бобрів, а замість опанчі я для характеру ношу в публіці здерту з вівці шкуру.

— Ласкаво перепрошую, ваше благородіє, — сказала Олениця, — я не знала! Ми, прості, судимо не за одежею та словами, а за справами. Ви ж так само, як і раніше, риєте землю й ламаєте тини. Дай вам, Боже, бути й конем!

Сила. Годі начудуватися з дурнів, що вельми зневажили й відкинули чистий та безцінний бісер добродійства лише для того, щоб продертися до чину, зовсім не спорідненого собі. Який змій їм нашептав на вухо, що ім'я та одежа змінить їхнє буття, а не чесне життя, гідне чинові? Чи це не достеменні Езопові граки, котрі вдягаються в чуже пір'я? Подібно, отак створене життя нагадує корабля, у якому їхали морем зодягнуті по-людському мавпи, а жодна не вміла кермувати. Коли хто має освічене око, скільки бачить він ослів, одягнених у левині шкури! А пощо одягнуті? Для того, щоб повніше жити рабськими своїми вибаганками, турбувати людей та проламуватися крізь паркани цивільних законів. І ніхто з достойних честі за непоштивість не сердиться більше за тих мавп, ослів та кабанів. Є стародавня еллінська приказка: «Мавпа мавпою і в золотім уборі».

Згадує й Соломон про свиню із золотим кільцем у ніздрях. Знаю, що саме це він каже про тлінних та смертних, у яких загрузло і сховалося кільце вічного Царства Божого, а я лише кажу, що можна приточити його й до тих, від кого взято воно для особливої просвіти в Біблію. Добросердні й прозірливі люди різними подобами зображали погану душу тих опудал, які живуть і рухаються лише на зло. Є і в Малоросії приказка: «Далеко свині до коня».