Григорій Сковорода

Баба та Гончар

Баба купувала горщики. Амури молодих літ і тоді ще нагадували їй про себе.

— Почому цей гарненький?..

— Візьму хоч три полушки, — відповів Гончар.

— А за того бридкого, онде він, звичайно, полушка?

— А за того менше двох копійок не візьму...

— Що за диво?

— У нас, бабо, — відповів майстер, — не очима вибирають: ми перевіряємо, чи чисто дзвенить.

Баба, хоч і не мала поганого смаку, однак нічого на те не змогла сказати, а лише сповістила, що вона це давно знала, але зараз не подумала.

Сила. Звичайно, ця премудра Єва — прабаба всім тим штукарям, котрі людину цінують за одежею, за тілом, за грошима, за кутком, за іменем, а не за плодами її життя. Ці правнуки, маючи той-таки смак, достеменно доводять, що вони плоди цієї райської яблуні. Чисте і, — як казали римляни, candidum — біле, — незаздрісне серце, милосердне, терпеливе, збадьорене, прозірливе, повстримне, мирне, з вірою у Бога і сподіваннями на нього в усьому — ось чистий дзвін та чесної душі нашої ціна! Згадує й Павло посудину вибрану з посудин чесних і безчесних. «Нутро дурного, мов посуд розбитий: жодного знання воно не втримає».

Відомо, що в царських хоромах є порцеляновий, срібний і золотий посуд, але проти нього глиняний і дерев'яний, що наповнюється їжею, так само почесніший, як старий сільський храм Божий шанованіший панського, прикрашеного оксамитом афедрону. Гарно каже про це великоросійська приказка: «Не красна изба углами, а красна пирогами».

Випало мені в Харкові бачити між премудрих емблематів на стіні зали таке: вималюваний там схожий на черепаху гад з довгим хвостом; посеред черепа, прикрашаючи його, сяє велика золота зірка. Може, тому в римлян він звався stellio, а зірка — stella, а під ним підписано таке: «Sub luce lues», тобто: під сяйвом виразка. Сюди добре лучиться й приказка з Євангелія: «Гроби побілені».