Павло Тичина

Рання лірика П. Тичини: відтворення настроїв людини
через образи природи (аналіз)

Вірші П. Тичини “Ви знаєте, як липа шелестить...”, “Я сказав тобі лиш слово...”, “Коли в твої очі дивлюся...”, “Арфами, арфами...” написані в “досонячнокларнетівський” період поета, але в них відчувається безпосередність і щирість почуття, музичність, неповторність таланту, який трохи пізніше заявить про себе на повний голос. Уже в них виникає і міцніє одна з головних тем творчості П. Тичини — єдність людини з природою, захоплення мудрістю, красою і доцільністю світобудови. Ліричний герой, його душа споріднені з всесвітом, тонко відчувають найменші зміни у ньому.

Поезії “Ви знаєте, як липа шелестить...” і “Я сказав тобі лиш слово...” об’єднує мотив весни. Ця пора року асоціюється з буянням почуттів, радісним очікуванням чогось нового, незнаного, але обов’язково світлого і радісного. Ліричний герой П. Тичини переповнений любов’ю, бо “одкрив кохання книгу”. І вона така бентежна, така несподівана, така дитинно-чиста, що поет виливає свою душу багатоманітним природним явищам — шелесту липи у весняну ніч, старим гаям, сонцю, солов’ям. Настрій віршів піднесений, радісний, ідеться ж бо про найсвітліше перше почуття кохання, незатьмарене життєвими грозами. І навіть коли поет додає один штрих, виражений оксимороном, —

Подививсь я в твої очі.
Стиснув руку в любій муці...,

Проте у вірші “Коли в твої очі дивлюся...”, теж присвяченому вічній темі любові, ліричний герой, поетизуючи чудові очі дівчини, — як “небо прозоре”, як “брильянтових зір ціле море”, засмучений тим, як кохана відповідає на його почуття. Щоб найповніше і найточніше виразити їх, він звертається до природи:

Ах, очі! ті очі!.. Кохана,
Чом серце твоє не таке?
Чому, як говориш — на серце спадає
Те поле у жовтні. Туман поглядає.
Суха бадилина хитається...
Спить груддя важке.

Радість — сум, радість — журба — ці почуття, неодмінні супутники людини, П. Тичина виражає в інтимній ліриці через “мову” природи.

Тривожним чеканням і сподіванням оновлення позначений вірш “Арфами, арфами...”, в цілому побудований на оптимістичних акордах. Поет відчуває себе в обіймах всесвіту, і його ліричний герой прагне пізнати себе, своє місце в житті, свій нерозривний, органічний зв’язок з природою. Емоційно промовиста персоніфікація весни як дівчини, закосиченої квітами, з перлами роси, співом жайворонка, дзвоном струмків і музикою гаїв доповнюється іншою, протилежною нотою — тогочасного громадського життя:

Буде бій
Вогневий!
Сміх буде, плач буде...
Перламутровий...

Влучно охарактеризував ранню творчість П. Тичини С. Тельнюк: “Пейзажна лірика Павла Тичини — не лише про природу, а інтимна — не лише про любов. Тут кожне слово має смисл, буквальний і переносний, конкретний і узагальнений. Його твори — про сенс буття людини і Всесвіту. Це твори великої філософської наснаги”.