Здається, кожен знає ці натхненні слова В. Сосюри:
Автор творить хвилюючу гаму людських почуттів, народжених коханням. Поетична гіпербола перших двох рядків стає камертоном усього вірша, в якому В. Сосюра в народнопісенному ключі оспівує чисте почуття любові: розквітає весна, прокидається земля, усе живе в той час, коли народжується кохання. Персоніфікований образ весни співзвучний образу коханої з щасливими очима, які тривожать і западають у душу ліричного героя, здатного — від повені весняних, бентежних почуттів — зірвати для неї “Оріон золотий”. У вірші “Марія” поет тонко відтворює сум’яття людської душі, спричинене не просто розставанням, а передусім тим, що ліричний герой мусить щось приховувати від коханої:
У цій поезії, як і в інших, відтворення людських почуттів доповнюється змалюванням окремих пейзажних деталей. І жита зеленіють, і волошки квітнуть, але в цей час благодатного дозрівання, буяння природи відбувається щось алогічне, невідворотне — любов одцвіла, тому в коханої заплакані очі, покірно похилені плечі. Як і ліричний герой, дівчина страждає. З особливою теплотою малює поет окремими штрихами образ коханої, але найбільшу увагу звертає на очі — дзеркало душі. Вони — наскрізний образ його інтимної поезії. Золоті, сині — очі співають, мовчать (“Жовтіє лист...”); “щастя і тривога на щоках холодних од очей цвіте” (“Ластівки на сонці...”), у милої “васильки з-під вій” (“Васильки”). У вірші “Білі акації будуть цвісти...” образ коханої зливається з образом Батьківщини:
Для ліричного героя В. Сосюри любов, вірність, відданість коханій невіддільні від любові, вірності й відданості рідному краю, Вітчизні. Ніжність і задушевність, динаміка і лаконізм, вагомість слова і внутрішня схвильованість поета, невимушеність і природність — ці риси індивідуального поетичного стилю В. Сосюри притаманні і його інтимній ліриці. |