Володимир Сосюра

Любіть Україну (аналіз)

У цьому творі поєдналися пристрасть поета-патріота і ніжність поета-лірика, що дало йому змогу виразити найзаповітніші думки, почуття й переконання людської душі.

Якими ж художніми засобами малює В. Сосюра образ рідної України? Передусім привертає до себе увагу емоційно-схвильований заклик “любіть Україну”, виражений двічі риторичним звертанням, яке й загострює увагу читача, і передає емоції автора, і є ідейно-пафосною, ідейно-композиційною основою твору. Поет знаходить прості й водночас піднесені слова, щоб змалювати образ рідної землі, щоб аргументувати свій заклик. І чи не найдоказовіший серед аргументів той, що Батьківщина — це світ, який щодня, щохвилини, щомиті оточує людину: це сонце, вітер, трави, води — джерела життя. Людина не може існувати без них, тому її любов до них органічна, як і любов до Вітчизни.

Образ України для поета — це краса її природи і її солов’їна мова, мелодійна, милозвучна, співуча. Автор не випадково використовує епітет “солов’їна”. Саме він розкриває красу рідного слова, синівську любов до рідної мови.

У наступних строфах В. Сосюра поглиблює поетичний образ Вітчизни, додаючи до нього нові штрихи: вона — у зірках, у вербах, у кожному серця ударі, у квітці, в пташині, у думі й пісні, в дитячій усмішці, в дівочих очах.

Перелічувальна інтонація створює ритм, у якому вчувається схвильованість поета, його гаряча любов до Батьківщини. Автор умовно “вибудовує” кілька лексичних рядів, щоб передати неповторність, “вічно живу і нову”, рідної України. Це слова на означення її природної краси — уже згадувані сонце, вітер, трави, води, а ще зірки, верби, квіти, птахи, стежки, діброви, хвилі Дніпра, хмари пурпурові, небо голубе. Це і її духовний потенціал — мова солов’їна, пісня, дума. Це і її люди — працьовиті, невсипущі. Це і її діти, дівчата-красуні. Поет не міг не згадати й про роки воєнного лихоліття, коли Україна постала

...в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

В. Сосюра обережно використовує зображально-виражальні засоби. Поодинокі епітети влучні, точні, викликають цілу симфонію асоціацій: вишнева Україна, хмари пурпурові, весни світлі і щирі. Нечисленні порівняння (любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води; між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками) доповнюють поетичний образ рідної землі. Серед порівнянь особливе смислове навантаження несе вираз “як та купина, що горить — не згора...”, своєрідний перифраз біблійної неопалимої купини як символу безсмертя народу, батьківщини, яких не поневолити фашистам.

Такою — живою, реальною, зримою — постає Україна у вірші, що закінчується зверненням до молоді також у формі заклику {юначе! дівчино!), до серця кожної людини:

Любіть у труді, у коханні, в бою,
як пісню, що лине зорею...
Всім серцем любіть Україну свою —
І вічні ми будемо з нею.

Цей вірш став хрестоматійним, проте й досі друкується не за першою публікацією 1944 року, а за “причесаною” радянською цензурою. Порівняймо, наприклад, різні варіанти п’ятої строфи: донедавна її текст звучав так: вона, тобто Україна, “...у квітці, в пташині, в електровогнях...”, натомість у В. Сосюри: “...у квітці й пташині, в кривеньких тинах...”. Здавалося б, зміна лише кількох слів, але вона спотворювала пафос твору, думку поета, його справжні почуття до України. Електровогні — символ радянської влади, її здобутків, кривенькі тини — символ споконвічного селянського хліборобського краю, не завжди щасливого, але свого, рідного, єдиного, наділеного щедрою долею і Божою ласкою.

Простота художніх засобів і їхня довершеність, непідробна щирість і схвильованість інтонацій дали поетові змогу втілити глибокий загальнолюдський зміст: люби рідну землю, шануй інші народи, будь щедрий серцем на добро, добрі вчинки — цим ти звеличиш і прославиш своє ім’я, свою Україну у віках.