Володимир Сосюра

До брата (аналіз)

Зовсім недавно вийшла книга вибраного В. Сосюри “Розстріляне безсмертя”, до якої увійшли твори, невідомі читачеві, або ж популярні вірші, але спотворені радянською цензурою. Серед них — поезія “До брата”, датована травнем 1960 року. За жанром це послання, яке має конкретного адресата. Хто він? Брат по крові чи “старший” російський брат? Чи український народ?

Художній лад твору визначається вже з першого рядка:

На мові нашій дня печать.

Це щира і схвильована розмова про рідну мову, яку автор порівнює з “сяйвом серед ночі”, підкреслюючи думку про значення слова в житті кожної людини і нації зокрема. В. Сосюра безапеляційно стверджує: якщо забудеш мову — втратиш очі, погубиш душу; якщо будеш висловлювати чужі думки — мова чинитиме опір. Як висновок звучать такі рядки:

Нічним зів’янеш синьогубцем...
На мові нашій дня печать.
Національним самогубцем
Невже ти, брате, хочеш стать?

Вони — своєрідна кульмінація вірша, але думка поета розгортається далі, не прямуючи до розв’язки, а набуваючи все більшої загостреності, виразності, патріотичного пафосу. Допомагають цьому численні риторичні вигуки та запитання. Ліричний герой переконаний: треба берегти мову, але якою болючою і парадоксальною є думка про захист мови від її ж носіїв. Так було в умовах радянської дійсності, коли, на жаль, існувала подвійна мораль, глибока прірва між словом і ділом, зокрема в галузі національної політики:

Невже народ мій мову гудить!?
Не вірю я! Це не народ!
..............................
Окремі люди. Їм не знати
Сяйливих творчості висот.
І хай людей таких багато,
Але нас більше: ми — народ!

Саме народ повинен дбати про збереження культурних цінностей, мати гідність, історичну пам’ять. Для поета слова “мова”, “мати”, “Бог”, “Україна” — святі, взаємопов’язані, вони визначають сутність кожної людини. Завершальні рядки поезії несуть у собі утверджувальний пафос:

Ні, наша мова не загине,
Її не знищать сили злі!
Ти власним світом, Україно,
Сіяти будеш на землі.

В. Сосюрі болить проблема української державності. У 60-ті роки можна було лише мріяти про справді вільну і незалежну Вітчизну. Образ “сил злих” запозичено з фольклору, а, як відомо, в народнопоетичних творах добро завжди перемагає зло. З вірою в це жив і творив В. Сосюра.