Богдан-Ігор Антонич

Пісня про незнищенність матерії (аналіз)

Мотив вічності життя, оновлення світу звучить і в “Пісні про незнищенність матерії”. Засобами художнього слова поет говорить про основний закон усього сущого на землі — перехід однієї форми матерії в іншу, який і визначає колообіг у живій і неживій природі.

Ліричний герой і в цій поезії злютований зі світом природи: він “закутаний у вітер”, “накритий небом”, уподібнений до “мудрого лиса”, улюбленого образу поета; він — часточка всесвіту, матеріалізована в тілі, але разом з тим — одухотворена, бо “обмотана піснями”, тобто пам’яттю роду, творчістю, красою. Мотив перетворення звучить уже в першій строфі:

...і стигну, і холону, й твердну в білий камінь.

Образ “білого каменю” поет запозичив з фольклору, це символ першосвіту, пракоренів людини. Спираючись на народні уявлення про процеси життя і вмирання, Б.-І. Антонич звертається і до суто фізичних змін, які відбуваються в природі: “...тіло стане вуглем, з пісні буде попіл”. Шаленство буяння, вічний рух, постійні метаморфози — через них поет передає ідею незнищенності матерії.