Микола Хвильовий

Солонський Яр (аналіз)

Ця героїко-романтична новела зі збірки “Сині етюди” належить до раннього періоду творчості М. Хвильового, коли письменник безоглядно вірив у те, що революційні зміни знаменують собою початок нової щасливої ери. Щоб змалювати драматизм часу, автор відтворює окремі яскраві епізоди, вихоплені з виру тогочасного життя. Динамізм і бурхливість епохи письменник передає за допомогою кінематографічної фрагментарності, уривчастості фрази, схвильованості інтонацій. Композиційно новела складається з чотирьох частин, кожна з яких — закінчений епізод, позначений драматичною напругою: сходка; рейд на Голохватський край Солонського Яру: “У кожній хаті було розчинено скриню й повибирано з неї одіж на підводу”; упізнавання крадених речей на базарі; смерть Савки. Поєднані рукою майстра, вони складають цілісну картину, яка відтворює реалії 20-х років. Селяни настільки налякані, затуркані, що байдужі до власної долі: вони терпляче зносять пограбування солончан, бояться упізнати своє “шмаття”, конфісковане в злодіїв. Промовистим є епізод із низеньким чоловіком в обідраній свитині, він — один із багатьох покривджених, але пасивних млинківських селян:

“Обличчя йому стягнуло зморшками, і здавалося, що він плаче.

Полапав зелену хустку, погладив її ніжно й ледве чутно промовив:

— Конечно, Дуньчина... Дуньки моєї...

Але раптом зник кудись: впірнув у натовп”.

М. Хвильовий майстерно передає психологію несвідомої селянської маси: моя хата скраю. Страх настільки опанував людьми, що на боротьбу зі злодіями відважується лише волосний голова Савка із загоном міліціонерів, колишніх партизан.

Не тільки окремими деталями, штрихами письменник відтворює пасивність млинківчан, які здатні хіба що на обурення або застереження (“І сукини сини! Прахвости! Чортового батька видереш їх відтіля”; “Яку тут прахтіку зробити? Га?..”; “Ти гляди, Савко, п’ять предсідателів ухекали”), а й у формі авторського відступу, прямо висловлюючи своє ставлення до зображеного: “...Темна наша батьківщина. Розбіглась по жовтих кварталах чорнозему й зойкає росою на обніжках своїх золотих ланів. Блукає вона за вітряками й ніяк не найде веселого шляху”. Проте письменник вірить, що серця мільйонів обездолених можна запалити “комуністичним сяйвом”. Цим авторським відступом починається четверта, кульмінаційна, частина новели, у якій розповідається про смерть Савки. М. Хвильовий ніби зупиняє мить, змальовує її у різноманітті зорових і слухових образів. Свист вітру, цокіт копит, гуркіт пострілів — тривожна атмосфера нагнітається тим, як Савка обороняється з-за кінського тулуба, як випускає останню кулю, як, ускочивши в перший на його шляху двір, ховається під коморою. Художньою логікою подій письменник підводить читача до висновку про неминучу загибель молодого млинківського голови, але автор і далі уповільнює час, підсилюючи ще одним штрихом пасивно-споглядальну позицію селян:

“Голохвастівці витягли з хати хазяїна:

— Кажи, де він? Ти ж бачив, куди він сховався?

— Та я ж... їй-богу...

Свиснув чмелем у повітрі нагай.

Хазяїн заплакав і вказав на комору”.

Проте смерть Савки сколихнула село — наче вимерлі, мовчазні Млинки зашуміли, скинули з себе заціпеніння і дрімоту:

“...A глибокої ночі із злизаного пожаром краю посунулись натовпи людей до голохвастівців.

...Тієї ж ночі величезна заграва стояла над Солонським Яром”.

Важливу роль у композиції новели відіграє протиставлення: природа — люди, люди — конкретний історичний час. Зачин твору — це рельєфна пейзажна замальовка полтавського лісу, вічної у своїй красі природної фортеці. Тут, у Солонському Яру, панує злодійське кубло — антипод Холодного Яру, лісу під Чигирином, де, за народними переказами, гайдамаки святили ножі перед повстанням проти польської шляхти.

У М. Хвильового природа відсторонено спостерігає за подіями, вона незворушна, вічна. Такими ж незворушними (до певного часу) постають і млинківчани у своєму небажанні розквитатися з кривдниками. Їхня пасивність особливо підкреслюється зображенням бурхливого часу, калейдоскопом подій, що відбуваються в селах.

У творі паралельно розвиваються два лейтмотиви — лісу й сонця. Ліс у письменника асоціюється із запахом дубового молодняка (цей образ обрамлює новелу), він статичний, нейтральний. Образ сонця під пером М. Хвильового розвивається: воно “гримає над лісом”, падає у натовп, потім грає на горщиках, створюючи колорит і настрій українського базару (проте ярмарок уже інший, на ньому печать нового часу), далі — ховається за обрій. Найсильніший штрих у цій картині — “на заході жевріло (конало) небо”. Тільки М. Хвильовий міг собі дозволити в художньому тексті вжити в дужках синонім, підсилити емоційне звучання слова. І це не випадково, бо така пейзажна деталь супроводжує кульмінацію новели — вбивство Савки голохвастівцями.

Для художньої палітри письменника характерне використання, крім зорових і слухових, запахових образів: “пахтить” дубовим молодняком, сливами, яблуками, бур’янами.

М. Хвильовий вимогливий до слова: “...не належу до тієї категорії письменників, які вміють швидко і легко писати, а з великими труднощами переборюю т. зв. “опір матеріалу”. Він уважно ставиться до організації художніх текстів, у яких панує не перебіг подій, а художнє дослідження складних і неоднозначних реалій перших десятиліть XX століття. Звідси — велика увага до слова, декоративність стилю, що має назву орнаментального. Основні його риси — створення певного настроєвого фону за допомогою чуттєвих образів, розбудова лейтмотивів, повторення окремих слів, речень — виявилися уже в новелі “Солонський Яр”.