“Аргонавти” написані олександрійським віршем, досить рідкісним у сучасній поезії. Ще у XII столітті ним було створено поему про Олександра Македонського, від імені якого й утворився цей літературознавчий термін на означення двовірша шестистопного ямба з парним римуванням та обов’язковим чергуванням чоловічої і жіночої рим. Цю гнучку форму М. Зеров наповнює новим змістом, відштовхуючись від відомого давньогрецького міфа. Нагадаємо, що аргонавти — це герої-мореплавці, які вирушають у Колхіду в пошуках золотого руна і з якими стається безліч пригод. У переносному значенні золотим руном називають омріяну мету. Про яку ж мрію-мету марить ліричний герой М. Зерова? Йдеться про творчість, про розуміння її сутності неокласиками. Вірш присвячений М. Рильському, і його перші рядки це звернення до поета й однодумця:
Так метафорично автор визначає один із основних постулатів неокласиків — орієнтацію на вершинні художні зразки античності. Також він свідомий того, що сучасна йому поезія часто-густо була позначена сірістю думки і її виразу, схематизмом, провінційністю і примітивізмом, оскільки і “кволі старчуки” з їх “млявими жалями” і “схоласти”, і футуристи не шукають слово — “золоте руно”, а послуговуються “неваженим баластом”. М. Зеров розуміє, як важко протистояти пересічності у мистецтві, але, на його думку, іншого шляху немає. Автор порівнює М. Рильського з Тіфієм — стерничим на кораблі аргонавтів, який, як і міфологічний герой, вперто прямує до мети:
Глибока ерудиція М. Зерова — фахівця класичної філології — виявилася у його творі вільно, розкуто, незважаючи на традиційну форму олександрійського вірша. |