Іван Кочерга

Ярослав Мудрий (аналіз)

Образ Ярослава Мудрого привабив І. Кочергу передусім як образ суперечливий, у якому тісно поєдналися, з одного боку, лицарська відвага, державний розум, освіченість, щедрість, а з іншого, — честолюбство, лукавство, лякливість. В уяві драматурга постала трагічна постать людини енергійної, запальної, активної, яка шукала істину і помилялась, дбала про добробут вітчизни і забувала про деяких гідних її синів.

Ця постать і стала композиційним та сюжетним центром п’єси. Уже в першій частині І. Кочерга майстерно намічає лінії, за якими буде розгортатися драматична дія. Він знайомить нас із ченцями — переписувачами книг Сильвестром, Микитою, Свічкогасом, родиною київського князя — дружиною Інгігердою, доньками Єлизаветою та Анною, майбутнім зятем Гаральдом. Читач довідується, що Ярослав має не лише однодумців, а й ворогів. Так, чернець — “списатель книг” Микита розмірковує:

Та хочу все ж тепер я сам пізнати,
Чим він людей отак причарував,
Владика Русі, Мудрий Ярослав...

Це питання для нього досить важливе, бо він, син новгородського боярина, не може забути, що Ярослав стратив за непокору його батька. Душевна рана хлопця тим пекучіша, що він добре знає, як Коснятин, інші новгородці не раз виручали київського князя в скрутну хвилину. Але жадоба помсти і гнів на кривдника змінюються у серці Микити глибоким розумінням державотворчої, високопатріотичної діяльності Ярослава, хай і не позбавленої помилок:

...пізнав так близько розум дивний
Мудрішого з усіх земних царів,
Пізнав того, хто не лише в добрі,
А навіть в злі і в хибах все ж несхибний,
Немов насправді вишнього рука
Його веде до правди в помилках!
Що б не робив і як би не блукав, —
Завжди мети доходить Ярослав!

Це усвідомлення правоти князя як захисника інтересів Київської Русі, як палкого патріота змінює ставлення Микити до нього, перемагає образи: він привозить Ярославу останній подарунок від дочки Єлизавети, яка згасла, мов ранкова зоря, у далекій Норвегії, сумуючи за рідною домівкою, батьківським теплим словом; сам же стає на оборону Києва від печенігів і героїчно гине.

Ця сюжетна лінія перегукується за своєю напругою і внутрішнім драматизмом зі стосунками великого князя і Журейка. Журейко — будівничий, зводить храми, живе за правилом:

Раніш ніж храми будувать святі,
Годиться правду ствердити в житті.

Його душа така ж висока, як і творіння рук. Чистою і палкою є любов Журейка до Милуші, простої дівчини-киянки. Захищаючи її родину, парубок потрапляє в немилість князя і змушений переховуватися. Проте він, як і Микита, знаходить у собі сили піднятися над особистою образою, бо розуміє, нарешті, прагнення Ярослава до єдності Руської землі, до зміцнення Києва. Журейко рятує князеві життя, гуртує і приводить новгородську рать, коли нависла загроза ворожої навали.

Чимало сторінок п’єси присвячено змалюванню родинного життя великого князя. Він — люблячий батько, ніжний і лагідний у ставленні до дочок. Але, дбаючи про інтереси держави, одружує їх з іноземцями, хоч сам гірко переживає розлуку з дітьми. Складні стосунки Ярослава з дружиною Інгігердою, шведською принцесою. Ця вольова і владолюбна жінка не завжди підтримує наміри свого чоловіка, особливо коли йдеться про варягів. Вона вступає у змову з родичами, щоб знищити Ярослава. І тільки щаслива випадковість рятує князя. Зрада найближчої людини боляче ранить його серце, так само як і смерть Єлизавети, перед якою він відчуває свою провину.

Отже, майстерне переплетіння різних сюжетних ліній служить розкриттю образу головного героя. Зображення його діяльності як політика, князя, захисника рідної землі доповнюється змалюванням Ярослава як людини з властивими їй вадами, помилками, ваганнями. Герой — воїн і будівничий — керується правилом: “Раніш закон, а потім благодать”. Та складне, багатогранне життя змушує цю людину йти на компроміси із самим собою, своєю совістю та переконаннями, але при тому завжди пам’ятати про інтереси держави. Він наказує убити Коснятина, коли той прагне порушити спокій країни. Але ж новгородський боярин врятував його у війні проти “орд німецьких і угорських”. Князь розумів, що Турвальд, який убив брата Милуші, нареченої Журейка, заслуговує смертної кари. Але не робить цього, обмежується штрафом, бо не хоче посилювати ворожнечу з варягами. Складна роздвоєність між державним обов’язком і людським почуттям не виправдовує князя, хоч І. Кочерга й ідеалізує свого героя, що зумовлено високим патріотичним пафосом п’єси.

Кістяк твору, його композиційне ядро становить образ Ярослава. Він поступово, у хронологічному порядку розкривається від дії до дії. Драматична поема має класичну побудову — п’ять частин (дій), кожна з яких окреслюється якоюсь поетичною назвою. Перша — “Сокіл”. У ній майстерно використано художню деталь: саме птах привів Гаральда до Єлизавети, хоча норвезький принц переслідував на полюванні її сестру. Цим епізодом вводиться в дію “варязька” сюжетна лінія.

Друга частина — “Закон і благодать” — характеризує державні пріоритети Ярослава Мудрого, його прагнення до миру і спокою в країні, до забезпечення цілісності й недоторканості її кордонів, до розбудови міст, храмів, до поширення книг. У третій частині автор звертається до образу незвичайного снігу, що випав раптово навесні. Тому ця частина має назву “Квітневий сніг”. Вона сповнена різних несподіванок, іноді трагічних, як, наприклад, смерть Милуші. Сюжетним ядром четвертої частини є стосунки Ярослава Мудрого і Журейка, який рятує князя від варязької змови. І, нарешті, остання частина — “Гуслі і меч” — підкреслює в характері героя два начала: оборонця рідної землі й мирного будівничого.

Такою гармонійною є побудова п’єси, яка виявляється і в детальному, яскравому зображенні не тільки головних, а й другорядних дійових осіб; і в доборі закоханих пар, де чоловік втілює мужність, рішучість, а дівчина — лагідна, ніжна, тендітна (Гаральд — Єлизавета, Журейко — Милуша); і в чергуванні сцен драматичних із жартівливими (уже згаданий епізод полювання на сокола, життєва історія Свічкогаса чи блюзнірство купця Парфенія).