Юрій Клен

Сковорода (аналіз)

Як неокласик Ю. Клен щедро використовував у своїх поезіях образи світової культурної спадщини — міфологічні, історичні, літературні. З відомих українців його особливо приваблює постать Г. Сковороди. Мандрівного філософа та Ю. Клена споріднює багато: любов до мудрості, бажання пізнати світ і себе в ньому, досягти довершеності, гармонії. Навіть на рівні біографічному вчувається певний перегук. Г. Сковорода вважав мандри за спосіб і стиль існування, за шлях до істинних витоків душі, а Ю. Клена жорстокі реалії кривавого XX століття змусили подорожувати по Європі (Німеччині, Австрії, Чехо-Словаччині) у пошуках прихистку собі та своїй родині.

Щоб художньо втілити філософський мотив єдності світобудови, автор обирає класичну форму сонета. Поетова думка обертається довкола таких понять, як “мандрівка”, “душа”. Як вони взаємопов’язані між собою? Уже в першій строфі Ю. Клен проголошує єдність людини з природою як запоруку гармонійності всього сущого:

Піти, піти без цілі і мети...
Вбирати в себе вітер, і простори,
І ліс, і лан, і небо неозоре.
Душі лише співать: “Цвіти, цвіти!”

Цей мотив розпросторюється в другому катрені сонета: осягнення себе, своєї душі можливе лише шляхом “ясної самоти”, поглибленого самозанурювання, самопізнання. Не порушуючи жанрових канонів сонета, Ю. Клен, охоплений жагою пошуку істини, закінчує твір підсумком:

Бо, може, це нам вічний заповіт,
Оці мандрівки дальні і безкраї,
І, може, іншого шляху немає,
Щоб з хаосу душі створити світ.

Висновок поета не категоричний. І він, і його ліричний герой перебувають лише на тій стадії осягнення істини, коли людину охоплюють сумніви, тому перші результати її роздумів сприймаються як імовірні — у тексті це виражено словом “може”, повтореним двічі. Воно, це слово, і виражає вагання, перше наближення до істини. Крім того, це позиція людини — сучасника XX століття, яка прагне до гармонії зі світом, часто жорстоким, руйнівним, антигуманним. Підтекст же поезії глибинний, він концентрується навколо особи Г. Сковороди, який усе-таки в інших часових координатах, але знайшов і пізнав себе, світ.

З мотивом мандрівки тісно пов’язаний мотив шляху, який розгортається за принципом градації. Спочатку на ліричного героя чекає дорога “без цілі і мети”, потім виникає необхідність “іти у сніг і вітер, в дощ і хугу”, тобто долати труднощі заради того, щоб “душа цвіла”. І, нарешті, “...іншого шляху немає, щоб з хаосу душі створити світ”. У цих чітких художніх формулах Ю. Клен виражає саму специфіку філософського пошуку істини, через удавану неясність поставленої мети до її утвердження.

Постать Г. Сковороди настільки захопила поета, що цей образ зустрічається і в інших його творах (“Софія”, “Попіл імперій”).