Дажбог

Слов’янський бог літнього сонця, син Сварога, прабатько русичів-українців: «Дажбожі внуки ми — улюбленці Богів, і Боги свої десниці тримають на ралах наших», бо ми «славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла (кровний) заступник від Коляди до Коляди» (Велесова книга). Це животворче горіння в душі нації, він — Батько людського щастя, добра, блага, любові, «добростану» й саме в цьому розумінні — багатства.

Дажбог також творець земного буття: «Се бо Дажбог створив нам яйце, що є світ-зоря, яка нам сяє, і в тій безодні повісив Дажбог Землю нашу, аби тая удержана була. Так се Душі Пращурів суть, і ті світять нам зорями од Іру» (Велесова книга). Про Сотворения Світу з яйця — універсального зародка всього сущого й символу родючості та періодичного оновлення (воскресіння) природи наші пращури знали з давніх-давен, як і про те, що земля кругла, знали задовго до Коперніка. Дажбог вважається одним з божественних батьків русичів-українців. Він, як і Сварог, є також розпорядником Прави: «Права бо є невідомо уложена Дажбом, а по ній, як пряжа тече Ява, і та соутворює життя наше».