Семиярило

Бог палючого сонця, уособлення полум’яної сили, що надихає воїнів до битви, запалює серця хоробрих лицарів жадобою до перемоги. На думку деяких дослідників, Семиярило — це літописний Симаргл (від сім і яр — це дослівно «семипристрасний»). Український мовознавець Памва Беринда (XVII ст.) пояснив Сим як слава, достойність, досконалість.

Найбільша сила Сонця виявляється в середині літа, коли сонце не тільки гріє землю своїм життєдайним промінням, але й спалює, сушить рослинність. Така властивість сонячного вогню в давні часи отримала назву руян, руйний — палкий, гарячий, пристрасний. Його символом вважали темно-червоний, багряний колір. Звідси назва балто-слов’янського бога Руєвита, тотожного нашому Семиярилу.

Як писав Саксон Граматик, на острові Руяні було три храми, один з яких присвячувався Руєвиту-Семиярилу. Тут була статуя цього божества з сімома лицями під одним шлемом, на поясі ж висіло сім мечів. Сім облич бога означало сім літніх місяців, коли найбільше проявляється родюча сила сонця. У другому храмі було зображення бога Поренута, якого вважають антиподом Руєвита та який має п’ять облич (символ п’яти зимових місяців), але вже без мечів. Подібну символіку зображення богів мали й греки, і римляни: Геліос і Серапіс зображалися із сімома (7 днів тижня) або дванадцятьма (12 місяців року) променями навколо голови.