Культурологія: українська та зарубіжна культура

Генезис та етапи культурної еволюції

Для того, щоб краще зрозуміти сутність культурної еволюції як процесу формування поведінки людини, звернемось до її генезису.

У тваринному світі є також позагенетичний спосіб передавання досвіду від однієї особини до іншої. Наприклад, досліди з вищими мавпами свідчать про те, що їх можна навчити використовувати знаряддя праці і навіть користуватись примітивною мовою глухонімих. Мавпа, яка знає мову глухонімих, може навчити її інших особин. Це дало підставу деяким авторам говорити про існування у тварин елементарної культури чи пракультури. Тварини мають елементарний засіб передавання досвіду, однак тут відсутні позагенетичні засоби закріплення цього досвіду всередині виду чи популяції. У людини з виникненням виробничої діяльності з'явились й інші, крім статевих клітин, матеріальні структури, в яких фіксувався і з якими, разом з тим, передався від покоління до покоління попередній досвід. Такими матеріальними структурами були виготовлені знаряддя. З початком фіксування у засобах виробничого досвіду кожне нове покоління, вступаючи у життя, одержало у своє розпорядження матеріалізований досвід попередніх поколінь, збагачувало його і передавало далі. Виникнення нового засобу фіксування і передавання досвіду мало своїм наслідком появу особливого матеріального процесу — еволюції знарядь. Врешті-решт розвиток знарядь праці приходив у суперечність з морфологічною будовою організму людини і починав вимагати приведення його у відповідність з потребами дальшого прогресу. І ця суперечність долалась з допомогою грегарно-індивідуального добору. Про природний індивідуальний добір не може йти мови, бо здатність до виробничої діяльності не давала ніяких біологічних переваг індивіду, та наявність їх в об'єднанні людей робила всіх членів колективу, разом взятих, більш здатними до пристосування. Специфіка цього добору була в тому, що його спрямування визначалося не особливостями середовища, а особливостями процесу еволюції знарядь. Відтоді, як виникла еволюція знарядь праці, головний напрям розвитку організму пішов по лінії не прямого пристосування до середовища, а пристосування його до виробничої діяльності і тільки тим самим до середовища. У силу всього цього даний добір можна характеризувати як виробничий. Особливостями виробництва визначалось те, що добір був не індивідуальним, тобто та зграя передлюдей краще пристосувалась до середовища і виживала, яка мала досконаліші знаряддя праці. Виробничий грегарно-індивідуальний добір був особливою формою, якісно відмінною від форм природного добору. І спроби поставити його в один ряд з добором, що призвів до пристосування одного виду тварин до життя у норах, іншого — до життя на деревах, не мають під собою грунту.

Під впливом виробничої діяльності змінювалась і сама організація передлюдей — від зграї (біологічної) до суспільства (соціальної).

Взаємини у зграї будуються, як правило, на принципі домінування сили. Виготовлення знарядь праці передбачає ускладнення центральної нервової системи, передусім головного мозку, здатність до тонших і точніших рухів, але аж ніяк не розвиток м'язів. Взаємини, що існують у зграї на основі сили, з певного моменту зробили фактично неможливим розвиток виробничої діяльності. Треба було або відмовитись від удосконалення знарядь праці, а отже, від адаптації до оточуючого середовища (що означало б припинення еволюції виду і його деградацію), чи обирати інший шлях — вийти за межі біологічної організації до соціальної, де провідними відносинами стають виробничі, які й визначають особливості поведінки людей, передусім рівний доступ до їжі.

Поступово формуються комуналістичні відносини, тобто рівноправний доступ всіх членів колективу до існуючої власності: їжі, знарядь праці, одягу тощо, які зустрічаються у народів, що перебувають у першій фазі первісного суспільства. Велику роль у нейтралізації біологічного індивідуалізму і формуванні суспільних відносин (спочатку як відносин рівноправ'я) відіграли табу. Табу становили собою норми поведінки, що виражались у забороні якоїсь дії. Ця норма начебто іззовні нав'язувалась суспільству якоюсь сторонньою силою, з якою не можна було не рахуватись. Так виражала себе громадська воля. Об'єднання, в яких табу порушувалося, зникало з неминучістю. Суспільні відносини остаточно утвердились, коли вимоги колективу до індивіда стали внутрішньою потребою кожного члена, причому сильнішою за його біологічні інстинкти. Це трапилося десь 40—35 тис. років тому. З цього часу культурна еволюція почала визначати розвиток людства, який пішов швидшими темпами, збільшилося число альтернативних форм поведінки людини у взаємовідносинах з навколишнім середовищем.

Відзначаючи особливості культурної еволюції, ми підкреслювали, що вона грунтується на збереженні знань, надбанні нових і передаванні їх наступним поколінням. Щоб зберегти і розвинути всю свою нову суспільну сутність, соціалізувати в належному напрямку кожного індивіда, людству треба було передати йому всю сукупність свого соціального життя — виробничі здібності, принципи взаємин (табу), а також духовний світ, що почав формуватись: думки, почуття, стани людей. У верхньому палеоліті (35 тис. років тому) виникла ситуація, за якої значна частина суспільної життєдіяльності не могла бути закодована, втілена і передана існуючими засобами. Які ж засоби мала в наявності культурна еволюція на вищезгаданий момент?

1. Передусім, як вже зазначалось, розвиток знарядь праці, передавання виробничого досвіду в процесі навчання молодших старшими.

2. Існувала мова як засіб спілкування, щоправда, вкрай примітивна, нерозвинена.

3. Певні моральні уявлення вже регулювали поведінку людей, визначали їх ставлення один до одного, до колективу, до осіб іншої статі, оточуючого світу. Цьому навчали з дитинства.

4. Міфологія через одухотворення природи намагалась дати зв'язану і загальну картину світу, хоча і в не усвідомленому, а швидше у змодельованому, "картинному", образному вигляді.

5. Передмагія служила засобом практичного впливу на світ і давала людині впевненість в успіхові передбачуваної справи, передавала досвід у різних сферах життєдіяльності. Зокрема, дуже ймовірно, що у первісних людей полюванню передувала його репетиція. Ускладнення мисливської діяльності неминуче вимагало на певному етапі попереднього вироблення плану дій. Через крайню конкретність мислення первісної людини вироблення плану полювання і розподіл ролей могли відбуватися лише у вигляді інсценізації полювання, яка початково не носила магічного характеру, але надалі неодмінно мала перетворитись на обряд, — так виникає магія.