Економічна теорія

Розвиток сутнісних сил людини як вирішальний фактор соціально-економічного прогресу

Соціально-економічний аспект сутності людини. Окремий індивід є соціобіологічною істотою, отже, має загальнолюдські властивості, наділений природними силами, тому праця з фізіологічного погляду — це виконання певних функцій людського організму, кожна з яких є затратами мозку, нервів, мускулів, органів чуттів та ін. Тому відтворення людини передбачає збереження і підтримання індивіда як біологічного (природного) явища. Люди повинні задовольняти свої екологічні потреби. Природа і виробляє такі потреби, і безпосередньо задовольняє їх. Вона є першоосновою фізичного, психологічного та емоційного здоров'я суспільства. Крім того, природа, ставлення людини до неї у процесі праці слугують основою відтворення людини як соціальної істоти. У діалектичній взаємодії (що передбачає єдність і боротьбу, взаємопроникнення) природної та соціальної сторін людини полягає глибинна сутність людини як соціобіологічної істоти. Важливою складовою останньої є економічна.

Економічна сутність людини (те, що нині в літературі з часу А. Сміта називають «homo economicus», або раціональною поведінкою людини в економічній сфері) з урахуванням вимог принципу суперечності передбачає з'ясування її основних суперечливих економічних сторін, органічно пов'язаних з відносинами економічної власності, що відображають як природний, біологічний, так і соціально-економічний аспекти розвитку людини в різних соціально-економічних формаціях. Кожна із складових економічної сутності людини має конкретніші форми вияву.

Так, соціальна сторона соціобіологічної сутності людини полягає в тому, що вона (людина) є сукупністю всіх суспільних відносин, тобто діалектичною єдністю економічних (в органічній єдності техніко-економічних, організаційно-економічних та виробничих відносин), соціальних, політичних, правових, національних, культурних, духовних аспектів. Тому для здійснення істотних перетворень в Україні необхідно подолати глибоке відчуження працівників від власності (зокрема інтелектуальної), самого процесу праці, його результатів, від управління виробництвом (що в сукупності означатиме подолання економічного відчуження), від класової та загальнолюдської спільноти (соціальне відчуження), від політичної, юридичної влади, від культури, привласнення духовних благ, від користування багатогранною системою інформаційного забезпечення. Слід також подолати відчуження людини від історії (своєї країни, народу). Тільки за таких умов відбуватимуться розширення можливостей самореалізації людини, повний і вільний розвиток її фізичних та духовних здібностей, а Україна зможе стати однією з найрозвинутіших держав.

Найглибиннішою економічною сутністю сучасної людини є діалектично суперечливе поєднання колективної та індивідуальної (приватної) власності, в якому приватна форма трудової власності відповідає її природним властивостям, відображає людську природу взагалі й є основою економічної незалежності, свободи індивіда. Це, у свою чергу, дає змогу раціонально використовувати та ефективно контролювати розвиток суспільної власності в інтересах усіх трудящих. Колективна власність у такій суперечності відображає соціальну якість економічної сутності людини, розкриває її належність до виробничих відносин, її особистість, що розглядається з погляду базисних відносин суспільства. З розвитком продуктивних сил (насамперед сутнісних сил людини), прогресу економічної системи соціальна складова сутності людини дедалі більше заперечує (діалектично) природну, а колективна і суспільна форми власності в економічній сутності людини — приватну форму власності. Водночас із послабленням соціальної сторони людини посилюється її біологічна сторона.

Соціальні і економічні потреби та інтереси. Природу людини можна також розглядати як сукупність її потреб і захоплень. Потреби, їх обсяг, спосіб задоволення також є продуктом історії. Оскільки історія промисловості — розкрита книга людських сутнісних сил, розвиток потреб залежить насамперед від рівня розвитку техніки, технології та всієї системи продуктивних сил, а також техніко-економічних відносин. Значною мірою їх обсяг, структура і спосіб задоволення зумовлені рівнем розвитку культури.

Виходячи зі структури суспільних відносин, розрізняють економічні, соціальні, політичні, правові, культурні, національні та інші потреби. Так, американський економіст А. Маслоу виокремив п'ять основних груп потреб, які умовно можна розглядати як потреби людини — соціобіологічної істоти: фізіологічні потреби (голод, спрага та ін.); потреби у безпеці (захист від страху, болю тощо); потреби у соціальних зв'язках (дружбі, любові тощо); потреби у самоповазі (у досягненні визнання та ін.); потреби у самореалізації (реалізації власних можливостей і здібностей). Задовольняючи ці потреби, індивід відтворює себе як сукупність суспільних відносин. Визначальними з-поміж них є економічні потреби.

Економічні потреби є передумовою матеріального і нематеріального (у тому числі духовного) виробництва, економічних зв'язків і відносин між людьми.

Економічні потреби — ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини.

Економічні потреби тісно пов'язані з виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. Необхідність їх задоволення спонукає до виробництва життєвих благ. У свою чергу, виробництво, створюючи нові товари та послуги, стимулює розвиток потреб людини. Так, винайдення телевізора, магнітофона тощо значно розширило коло економічних потреб людини. Такий самий діалектичний характер має взаємодія потреб і обміну та розподілу. Задоволення економічних потреб здійснюється в процесі споживання. Спожитий продукт або послуга породжує нові потреби. У такий спосіб відбувається відтворення економічних потреб.

Завдяки економічним потребам здійснюється взаємозв'язок, з одного боку, інтересів, цілей людини і засобів та умов життя людей — з іншого. Потребами і прагненнями до їх задоволення зумовлені економічні відносини між людьми, країнами.

За ступенем задоволення розрізняють абсолютні, реальні та платоспроможні (фактичні) потреби.

Абсолютні економічні потреби визначаються максимально можливим обсягом виробництва за найсприятливіших умов матеріальних благ і послуг, які могли б бути спожиті суспільством. Так, у розвинутих країнах незавантажені майже 25% виробничих потужностей, є мільйони безробітних та десятки мільйонів тих, що живуть у бідності й злиденності. Тому там можна значно збільшити виробництво матеріальних благ і послуг і спожити їх.

Реальні економічні потреби — це потреби, які задовольняються за оптимальних масштабів виробництва, а натепер за значного недовантаження виробничих потужностей та великої кількості безробітних.

Платоспроможні (фактичні) економічні потреби виявляються у формі задоволення платоспроможного попиту. Вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення.

Розрізняють також економічні потреби суспільства, класів, соціальних верств, прошарків і груп, окремих людей. З-поміж останніх виокремлюють фізіологічні, соціальні та духовні потреби.

Фізіологічними потребами є основні потреби в товарах і послугах, без яких неможливе існування людини. Це певний набір продовольчих товарів (споживання яких забезпечує певну калорійність для працюючих та непрацюючих осіб) і товарів широкого вжитку.

До соціальних потреб належать потреби у здобутті освіти, медичних послуг, соціальному страхуванні, вихованні дітей тощо.

До духовних потреб відносять потреби людини у відвідуванні кіно, театру, картинних галерей, читанні художньої літератури, розвитку особистості.

Розвиток та задоволення потреб у підсумку залежать від ступеня зрілості економічної системи. За первіснообщинного ладу людина задовольняла лише найелементарніші фізіологічні потреби. У розвинутих країнах сучасні західні вчені налічують майже 11 тис. потреб, з-поміж яких більшість — економічні.

Економічні потреби окремої людини, трудового колективу й сукупного працівника слід групувати навколо потреб людини-працівника і людини-власника.

Потреби людини-працівника зароджуються при процесі виробництва й пов'язані з процесом праці, з можливістю працювати: потреби в якісному вдосконаленні умов праці — передусім санітарно-гігієнічні умови (ступінь забруднення повітря, вібрація, освітленість, вологість, рівень температури, наявність або відсутність кондиціонерів, інтенсивність шуму); уникнення фізичних небезпек; контакти з іншими людьми. Близькі до цих умов фізичні вимоги, серед яких важливу роль відіграють встановлений темп роботи, тривалість робочого циклу, прив'язаність до робочого місця тощо. Умови праці повинні стимулювати робітника до ефективної, високопродуктивної праці, до творчого пошуку в процесі виробництва.

Потреби людини-власника — це потреби в отриманні достатньої для сучасного суспільства величини заробітної плати, у привласненні частини прибутку через механізм володіння акціями підприємства, в отриманні частини прибутку від вкладених в ощадні банки трудових заощаджень та ін. Крім того, потреби людини-власника передбачають, що вона забезпечена хорошим житлом, товарами тривалого користування (автомобілем, телевізором, відеомагнітофоном та ін.) тощо.

У структурі потреб сучасного працівника розрізняють також потреби у товарах повсякденного попиту та тривалого користування, потреби у послугах та духовні потреби. До середини 50-х років, тобто до початку формування технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, у розвинутих країнах переважали потреби першого виду. На їх задоволення витрачалася більша частина сімейного бюджету. З 50-х років починають переважати потреби в послугах (у побутовому обслуговуванні, спорті, відпочинку, освіті, медицині тощо). Тому й переважна частина працівників народного господарства у цих країнах зайнята створенням саме таких послуг, а з їх сімейного бюджету на такі послуги витрачається більша частина коштів. Із середини 70-х років, тобто з початку інформаційної революції, все помітнішу роль для сучасного працівника починають відігравати духовні потреби (потреби в розвитку творчих здібностей та обдарувань людини тощо).

Потреби слід розглядати в процесі відтворення, що передбачає необхідність аналізу взаємозв'язку виробництва і споживання. Роль споживання полягає в тому, що воно створює, відтворює потребу. Якщо, наприклад, у робітника сформувалася потреба у творчій, самостійній праці, а рівень споживання низький, то деформується на певному рівні й потреба в такій праці.

Логічним завершенням залежності потреб від рівня розвитку продуктивних сил, здібностей, споживання та інших факторів є всезагальний закон зростання потреб, що діє в усіх суспільно-економічних формаціях.

Закон зростання потреб — закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил, суспільним виробництвом, з одного боку, і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), а також зростанням потреб суспільства, їх кількісно-якісним зростанням і вдосконаленням — з іншого.

Внутрішніми суперечностями цього закону є досягнутий рівень виробництва і споживання і зрослі на цій основі потреби людей, що підтверджує подвоєння в сучасних умовах у розвинутих країнах різних видів споживчих товарів і послуг за кожні десять років. Дія закону зумовлена прогресом продуктивних сил, і насамперед основної продуктивної сили, всього технологічного способу виробництва, еволюцією відносин економічної власності, зростанням згуртованості робітників, їхньої свідомості, розвитком почуття людської гідності та іншими факторами. Внутрішніми суперечностями закону зростання потреб є також суперечність між зростанням потреб і можливістю їх задоволення старими засобами виробництва; між виробництвом і споживанням, насамперед особистим споживанням; між потребами і захопленнями індивідів. Потреби передусім народжуються у виробництві й пов'язані з процесом праці, з можливістю працювати. Тому добровільна творча виробнича діяльність — вища насолода для людини.

Людина не просто відчуває певні економічні потреби, вона аналізує їх сутність, шляхи і методи досягнення.

Економічні інтереси — усвідомлені економічні потреби окремих людей, соціальних верств, груп та класів, які виявляються у поставлених цілях, конкретних завданнях та діях щодо їх досягнення.

Економічні інтереси є також формою вияву відносин економічної власності, різних їх типів, форм. Тому залежно від кількості типів, форм власності розрізняють відповідну кількість типів і форм економічних інтересів. Так, існування трьох основних типів власності (приватної, колективної та державної) зумовлює наявність приватних, колективних та суспільних (у разі розвитку державної власності в інтересах всіх членів суспільства) інтересів.

Названі типи власності діють у різних формах. Приватна власність — у формі приватної трудової та приватної нетрудової (рабовласницької, феодальної та капіталістичної) власності. Тому виділяють приватні економічні інтереси дрібного ремісника, фермера тощо, які є формою вияву трудової приватної власності, та інтереси капіталіста, феодала та інших, що є формою вияву нетрудової приватної власності.

Економічні інтереси більшості сучасних працівників спрямовані на отримання предметів споживання та послуг, а інтереси власників засобів виробництва — на збільшення різних видів власності (цінних паперів, нерухомого майна, коштовних металів тощо). Тому засобом реалізації економічних інтересів працівників є отримання заробітної плати, а власників засобів виробництва — привласнення прибутків. В останні десятиліття в розвинутих країнах з широким розповсюдженням акцій, впровадженням нових форм заробітної плати (наприклад, участі у прибутках) економічний інтерес деяких найкваліфікованіших працівників певною мірою реалізується в отриманні частини прибутку (у формі дивідендів).

Засобом реалізації суспільних інтересів є збільшення національного доходу, державної власності на засоби виробництва та частки одержавленого національного доходу.

Економічні інтереси більшості найманих працівників стають особистими інтересами (на відміну від приватних, які є формою вияву приватної трудової власності), засобом, реалізації яких слугує отримання заробітної плати, а приватних інтересів — отримання доходу від реалізації створених товарів і послуг.

Колективні інтереси також існують у двох основних формах: трудові колективні інтереси, тобто інтереси працівників, які викупили підприємство; колективна капіталістична власність, що утворюється внаслідок злиття капіталів кількох підприємців, формує їх групові інтереси.

Економічні інтереси стають могутньою рушійною силою соціально-економічного прогресу, коли оптимально поєднуються особисті (в тому числі приватні), колективні та суспільні інтереси. Таке поєднання необхідне на рівні окремого підприємства, галузі та держави. На рівні підприємства воно здійснюється через упровадження прогресивних форм заробітної плати, раціонального розподілу прибутку та стимулювання праці, розширення масштабів виробництва й відрахувань до державного бюджету тощо. Світова практика засвідчує, що оптимально колективні та суспільні інтереси поєднуються в тому разі, коли до державного бюджету вилучається менша частка отриманих доходів.

Оптимальне поєднання економічних інтересів на рівні держави відбувається тоді, коли отримані державою через механізм оподаткування кошти раціонально розподіляються на економічні та соціальні витрати (розвиток освіти, охорони здоров'я, захист навколишнього середовища, розвиток економіки, оборону тощо).

З-поміж різних типів економічних інтересів нині домінують колективні інтереси, насамперед трудові колективні інтереси. Це зумовлено тим, що на підприємствах, де переважає колективна праця, створюються матеріальні та нематеріальні блага. При цьому повинні оптимально поєднуватися особисті та колективні інтереси, кожен член трудового колективу має бути впевнений, що створений спільними зусиллями дохід підприємства, в тому числі частина прибутку, будуть раціонально розподілені відповідно до кількості та якості праці.

Вплив НТР на навколишнє середовище та особливості відтворення робочої сили. За НТР відбувається двоїстий, суперечливий вплив на природу, зокрема на санітарно-гігієнічні умови праці. З одного боку, автоматизація виробництва зменшує контакти робітників з рухомими частинами устаткування, значно знижуючи можливість травм, оберігає людину від впливу інших шкідливих факторів, зменшує забруднення середовища на робочому місці, фізичні навантаження тощо. З іншого боку, збільшення кількості устаткування, яке обслуговують, його потужностей, зокрема підвищення швидкості, спричиняє зростання шумів, підвищення температури, збільшення загазованості повітря, позбавляє організм необхідного мінімуму фізичного навантаження («мускульний голод»), посилює монотонність праці за пультом управління. Крім того, зростають нервове, емоційне та розумове навантаження працівників.

Наслідком автоматизації є масове виробництво товарів та його територіальна концентрація, через що накопичується значна кількість відходів. Водночас з урбанізацією автоматизація супроводжується збільшенням домашніх, комунальних, побутових відходів (синтетичних упаковок, сміття тощо). При цьому в містах на звалища вивозять відходи, які містять ртуть, що проникає в ґрунт, воду, повітря.

Широке застосування хімії зумовлює кардинальні зміни в технологічних процесах багатьох галузей промисловості, переворот у предметах праці внаслідок використання синтетичних матеріалів, різних захисних та миючих засобів тощо. При цьому хімічна промисловість споживає величезну кількість води, повітря і повертає їх у природне середовище значно забрудненими. Масове застосування гербіцидів і пестицидів у сільському господарстві шкодить здоров'ю людини.

Для вироблення електроенергії використовують органічні копалини (вугілля, нафту), що призводить до різкого збільшення викидів при їх спалюванні. Для добування 1 млн. т палива відкритим способом в Україні із сільськогосподарського обігу вилучають (або завдають великої шкоди) до 30 га земельної площі. Забруднюються Світовий океан через зростання видобування нафти на морських нафтопромислах.

Використання ядерної енергії зменшує шкідливі викиди в атмосферу, але створює загрозу радіоактивного випромінювання, атомних аварій. Складною проблемою є переробка і захоронения використаних елементів ядерного палива.

Біотехнологічна революція, зокрема генна інженерія, дає змогу виробляти генетично модифіковані сільськогосподарські продукти. Так, американська фірма «Монсанто» почала вирощувати в окремих областях України модифікований сорт картоплі, в яку вмонтовано ген, що виробляє смертельну для колорадського жука отруту. Наслідки споживання такої картоплі не досліджено. Воно, ймовірно, може бути небезпечним для майбутніх поколінь.

Водночас обмеженість природних ресурсів зумовлює впровадження передових досягнень науки і техніки, що дає змогу використовувати мало- і безвідходні технології, переробляючи відходи, отримувати корисні елементи, тепло, вторинні сировинні та енергетичні ресурси. В останні десятиріччя XX — на початку XXI ст. перед людством постало завдання розв'язати суперечність, спричинену насамперед нераціональним використанням природних ресурсів, а в широкому плані — джерел і сил природи: забруднення навколишнього середовища, повітряного басейну й океанів, виснаження природних ресурсів, тобто глибоку екологічну кризу. Природа не може бути невичерпним джерелом прогресу, її експлуатація дедалі негативніше впливає на розвиток людини.

Про безпосередній вплив забрудненого навколишнього середовища на особливості життя людини свідчать такі дані: у США на початку 80-х років майже 9% смертності населення було пов'язано з підвищенням вмісту шкідливих речовин у повітрі. За даними американських науковців, підвищення рівня забруднення повітря на 1% спричиняє збільшення смертності на 0,094—0,126%. Підвищений шум (понад 55 децибел) прискорює старіння та скорочує тривалість життя на 8—12 років. Такий шум є причиною часткової втрати слуху, схильності до інфекційних захворювань, розумових розладів, порушення діяльності шлунково-кишкового тракту тощо. У забруднених містах для відтворення робочої сили нормальної якості необхідно більше коштів на продукти харчування, ліки та ін.

Отже, в умовах НТР залучення природних ресурсів до економічного обігу настільки зросло, а вплив забрудненого довкілля на відтворення робочої сили такий масштабний і всеохоплюючий, що розвинулася цілісна еколого-економічна система відтворення.

Оскільки науково-технічна революція, з одного боку, ставить підвищені вимоги до робочої сили, до особи загалом, насамперед до її природної сторони (нервової системи, органів чуттів, психології людини), а з іншого — зростають інтенсивність праці (насамперед розумової), емоційні, нервові, психологічні навантаження на людський організм в умовах погіршення навколишнього середовища, то для відтворення робочої сили нормальної якості необхідне задоволення екологічних потреб. Повинен діяти закон підвищення екологічних потреб, спрямований на розв'язання або послаблення суперечностей між людиною і природою.

Закон підвищення екологічних потреб — закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між зростанням інтенсивності праці, нервових, психічних та емоційних навантажень на людський організм за умов забруднення та погіршення довкілля і необхідністю задоволення екологічних потреб для належного відтворення людини як біологічної (природної) істоти.

Щоб створити умови для дії цього закону, при розробці нової техніки слід домагатися її гуманізації, тобто впровадження у виробництво тільки таких техніки і технології, які б сприяли збереженню природи. Оскільки людина є частиною природи, то можна добирати додаткові критерії гуманізації техніки з урахуванням близьких і віддалених наслідків її впливу на природу. При визначенні життєвого рівня населення необхідно враховувати стан довкілля, екологічну ситуацію. Обчислюючи проектну вартість нових споруд, підприємств, слід брати до уваги весь комплекс витрат на охорону навколишнього середовища, зокрема вартість очисних споруд, підготовку кадрів для їх експлуатації. Тому основним критерієм гуманізації техніки з урахуванням екологічного аспекту повинен бути такий її рівень, який би враховував потребу у відтворенні не лише робочої сили нормальної якості, а й усіх сутнісних сил людини в найближчий час і на віддалену перспективу. Для цього слід з'ясовувати можливий вплив нової техніки і технології на навколишні ліси, ґрунтові та наземні води, урожайність полів, повітря, можливу зміну радіаційного фону, тепловий ефект, хімічний фон, естетичні чинники тощо.

З економічної точки зору необхідно розробити критерії господарського використання природних ресурсів (їх оцінку, нормативи використання, зіставлення витрат і результатів) готувати відповідних фахівців для цієї галузі, а в більшості трудящих формувати екологічну культуру, екологічне мислення. Витрати на охорону довкілля повинні бути складовою соціальних витрат держави, а до вироблення екологічної політики слід залучати широкі верстви населення, політичні партії.

Кожна людина повинна брати участь у збереженні природи, активно взаємодіяти з нею у формі різних видів конкретної діяльності, спрямованої на поліпшення стану навколишнього середовища.