Економічна теорія

Товар і його фактори

Споживча вартість. Розглядаючи сутність товару, необхідно чітко відокремити його складові, проаналізувати і зрозуміти кожну з них. Згідно з принципом матеріалізму товар аналізують, починаючи з його речового змісту, зі споживчої вартості. З цього погляду товар є насамперед предметом, річчю, яка завдяки своїм властивостям задовольняє певні людські потреби. Споживча вартість прямо залежить від природних властивостей речей (наприклад, м'ясо містить білки та інші корисні речовини), які люди виявляють у ході історичного розвитку. Оскільки вона має різні властивості (наприклад, бути предметом споживання або засобом виробництва), то споживчу вартість логічно називати фактором товару.

Споживча вартість може бути не тільки певним предметом (одягом, їжею тощо), а й послугою (наприклад, послуги лікаря, педагога та інші).

Споживча вартість — певна річ або послуга, яка завдяки своїм корисним властивостям задовольняє різноманітні людські потреби.

Корисність речі або послуги зумовлена їх властивостями, створює їхню споживчу вартість і виражає відношення таких властивостей до потреб людей. При купівлі товару або послуги індивід здійснює «оцінку» споживчих вартостей, «досліджує» їх якість, зіставляє споживчу вартість різних товарів і послуг. У корисності відображається зіставлення об'єктивної та суб'єктивної сторін. Отже, споживча вартість — більш містка категорія, ніж корисність.

Роль споживчої вартості за товарного виробництва полягає в тому, що вона є речовою основою, матеріальним носієм суспільних відносин і мети виробництва; її слід вивчати як споживчу вартість для інших, як суспільну споживчу вартість. В умовах суспільного поділу праці продукт виробляється не для споживання самим виробником, а для інших осіб. Споживча вартість як суспільна є проміжною ланкою між виробництвом і споживанням, тому характер споживчої вартості має важливе значення для процесу реалізації продуктів у масштабі всього суспільства, що, у свою чергу, свідчить про її органічний зв'язок з якістю продукції, а отже, з ефективністю виробництва.

Загалом історичний характер споживчої вартості полягає у значному розширенні кількості споживчих вартостей, в ускладненні процесу їх створення (внаслідок спеціалізації підприємств на виготовленні окремих частин продукту), у зростанні корисних властивостей багатьох традиційних товарів (наприклад, спектр використання сталі, алюмінію в минулому столітті й нині), у підвищенні якості та довговічності товарів, у створенні зростаючої кількості споживчих вартостей у формі послуг тощо.

Мінова вартість і вартість. У процесі обміну товарів, на перший погляд здається, що їх мінові пропорції встановлюються випадково. Елемент випадковості при цьому дійсно спостерігається і зумовлений передусім співвідношенням попиту та пропозиції на певний товар у даний момент. Загалом у процесі обміну встановлюється певна закономірність, яка полягає в тому, що мінові пропорції товарів упродовж тривалого періоду тяжіють до певного рівня. Уже саме прирівнювання одного товару до іншого, їх кількісне порівняння означає, що у них є дещо спільне. Цим спільним не можуть бути споживчі вартості, бо товари якісно різняться між собою, тому мінові вартості товарів не можна зводити до їх споживчих вартостей.

Мінова вартість — властивість товару обмінюватися; пропорція, в якій один товар обмінюється на інші.

В усіх товарах, що обмінюються на інші, спільним є те, що вони — втілення суспільної праці, витраченої на їх виробництво, яка робить їх кількісно зіставлюваними, отже, формує їхню вартість. Крім того, товари мають суспільну споживчу вартість.

На відміну від споживчої вартості, яка виражає відношення до природи, вартість виражає суспільні виробничі відносини між людьми, але пов'язані з цим відношенням, з процесом праці, виробничою діяльністю людини. Тому у вартості виражається не просто кількість суспільно необхідної праці, а й якість продукції, її корисний ефект. Основою вартості є суспільна праця та суспільна споживча вартість. Це означає, що люди працюють одне на одного, вступають у виробничі відносини між собою.

Вартість має якісну та кількісну складові. У першому разі вартість виражає виробничі відносини між товаровиробниками, у другому — величину втіленої в товарі суспільно необхідної праці товаровиробника та суспільну користь товару. Вартість як суспільні відносини товаровиробників є насамперед категорією безпосереднього процесу виробництва. Але оскільки вартісний характер товару виявляється лише в його власному відношенні до іншого товару й обмін є істотним моментом визначення вартості товару, то вона (вартість) стає і категорією обміну.

Вартість — уречевлена в товарах та послугах суспільно необхідна праця й економічні відносини між товаровиробниками, що зумовлені суспільним поділом праці, обміном товарами й послугами.

Сутність товару. Діалектична єдність споживчої вартості та вартості формує товар.

Товар — продукт праці, що завдяки своїм корисним властивостям задовольняє потреби людей і вироблений для обміну на основі суспільно необхідних витрат.

Двоїста природа вартості розкривається в суперечливій єдності (що передбачає боротьбу її сторін) індивідуальної та суспільної вартостей (внаслідок різниці індивідуальних і суспільно необхідних витрат). Робочий час, який окремий товаровиробник витрачає на виробництво товару, є індивідуальним робочим часом. Час, потрібний для виготовлення певної споживчої вартості для задоволення потреб суспільства за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і за середнього в даному суспільстві рівня вмілості та інтенсивності праці — це суспільно необхідний робочий час. Він тяжіє до індивідуального робочого часу на тих підприємствах, які виробляють основну масу продукції. Співвідношення суспільно необхідного та індивідуального робочого часу залежить від суспільних потреб, сукупного платоспроможного попиту на певні види продукції. Якщо товарів виробляється більше чи менше, рівень регулюючих витрат змінюється. Важливо й те, що вартість товарів визначається умовами їх відтворення, тобто з появою товарів такої самої якості, але таких, які виробляються через певний період з меншими витратами суспільно-необхідного робочого часу, вартість попередніх товарів знижується до вартості останньої партії товарів.

Формування суспільно необхідних витрат відбувається у процесі конкуренції товаровиробників. Витрати, більші за суспільно необхідний робочий час, в умовах конкуренції не створюють вартості, не визнаються суспільством. На ринку, коли попит відповідає пропозиції, покупець не платитиме більше грошей за однаковий за якістю товар, на виготовлення якого витрачено більше індивідуального робочого часу, ніж суспільно необхідного. Водночас у деяких галузях народного господарства (наприклад, у сільському господарстві) формування суспільно необхідних витрат відбувається відповідно не до середніх, а до найнижчих витрат, які здійснюються на гірших за якістю ділянках землі. Інакше на цих ділянках товаровиробник був би незацікавлений у виробництві продукції, а тому не задовольнялися б потреби в продуктах сільського господарства.

Основними формами вияву історичного характеру вартості є посилення планомірного характеру суспільно необхідної праці, поступове заперечення товарної форми зв'язку, виникнення якісно нових і більш розвинутих форм вартості тощо.

Такі особливості взаємодії суспільного та індивідуального робочого часу для відтворюваних товарів (які постійно виготовляються). Для невідтворюваних товарів (шедеврів мистецтва та ін.), на думку Д. Рікардо, додатковою субстанцією вартості є їх рідкісність.

Продуктивність та інтенсивність праці. Проста і складна праця. Вартість товару змінюється залежно і від продуктивної сили праці.

Продуктивність праці — кількість продукції, виробленої за одиницю робочого часу.

Отже, зі зростанням продуктивності праці в кожній одиниці продукції втілюється менша кількість праці. Тому вартість одиниці продукції зменшується, а вартість всієї виробленої продукції залишається незмінною. Оскільки величина вартості товарів визначається не індивідуальним, а суспільно необхідним робочим часом, то для зменшення величини вартості повинна зрости продуктивність суспільної праці.

Продуктивність праці пов'язана з конкретною працею, бо виражається у більшій або меншій кількості споживчих вартостей. Її рівень залежить від таких основних факторів: масштабів та рівня розвитку техніки, науки та впровадження її досягнень у виробництво, форм і методів організації праці, рівня освіти та кваліфікації робітників, природних умов тощо і визначається особливостями дії закону зростання продуктивності праці.

Праця здійснюється з різною інтенсивністю.

Інтенсивність праці — витрати праці за одиницю робочого часу.

Зростання інтенсивності праці рівноцінне подовженню робочого дня. Інтенсивніша праця створює за одиницю часу більшу вартість, ніж менш інтенсивна праця. Отже, величина вартості товару перебуває в обернено пропорційній залежності від продуктивності праці й прямо пропорційній — від інтенсивності праці.

Праця, що виробляє товар, може бути простою і складною.

Проста праця — праця, яка не потребує відповідної освіти та кваліфікації.

Складна праця — це зведена у ступінь проста праця, яка за одиницю часу створює більшу вартість.

Складна праця — праця, для виконання якої потрібні спеціальна підготовка, оволодіння певною спеціальністю, що, у свою чергу, передбачає потребу в здобутті освіти.

Однак така обернено пропорційна залежність між рівнем продуктивності праці та вартістю товару поширюється лише на просту працю, а при витратах складної праці ця залежність стає складнішою. Вона полягає насамперед у тому, що зниження вартості одиниці товару відбувається не такою мірою, як зростає продуктивність праці. Це зумовлено швидким оновленням номенклатури продукції, змінюваністю моди, появою принципово нових якісних характеристик товару тощо.

Визначення вартості в економікс. В економікс зведення вартості до суспільно необхідних витрат ігнорується. Західні науковці вважають, що при цьому зовсім не враховується корисність товару, отже, всій теорії надається затратний характер. Ф. Візер у зв'язку з цим стверджував, що за такого розуміння вартості не можна жодного дня керувати державою. У найпростішому вигляді вартість товару є споживчою, тобто суб'єктивною оцінкою відносного корисного ефекту певного виду економічного блага, його цінності. Вартість визначається ступенем корисності блага та його корисного ефекту для споживача.

Першим наближенням до суб'єктивного розуміння проблеми визначення вартості товару є концепція граничної корисності, запропонована представниками австрійської школи політичної економії К. Менгером, Е. Бем-Баверком, Ф. Візером. Конкретним вираженням такої суб'єктивної корисності певного блага є гранична корисність, тобто корисність граничного (останнього) екземпляра, який задовольняє найменш значущу (граничну, останню) потребу в ньому. Так, купивши відеомагнітофон, необхідно придбати для нього відеокасети. Потреба у першій відеокасеті буде найбільшою, тому за неї покупець готовий платити навіть спекулятивну ціну, якщо касети немає в продажу. Далі з'являється змога переписати нові цікаві фільми, і власник відеомагнітофона купує ще відеокасети. При цьому його потреба у відеокасетах поступово знижується, відбувається її насичення, тому суб'єктивна оцінка покупця від придбання кожної нової відеокасети зменшується, а отже, зменшується гранична корисність касет, хоча за якістю вони нічим не відрізняються від першої. Тому купівля, наприклад, 15-ї відеокасети є тим останнім екземпляром, який задовольняє граничну потребу і має граничну корисність, яка й визначає ринкову ціну відеокасети. Звідси походить назва — теорія граничної корисності, хоча вона не відповідає вимогам теорії, а лише концепції.

Граничну корисність (в економікс) розглядають як задоволення, що його отримує людина від споживання однієї додаткової одиниці товару чи послуги. Отже, ціна окремого товару, згідно з цією концепцією, безпосередньо залежить від ступеня насичення потреби в ньому. Вихідним пунктом визначення вартості товару є суб'єктивна мотивація, суб'єктивна оцінка економічної поведінки індивідів, а не об'єктивні фактори, тобто суспільно необхідні витрати праці.

У ринковій економіці відбувається конкуренція між продавцями за покупця, між покупцями, між продавцями та покупцями. При цьому з багатьох суб'єктивних оцінок певного товару виводиться його об'єктивна оцінка, або вартість товару, а спільна гранична корисність, на думку авторів концепції, збігатиметься з однією з індивідуальних. Суспільна оцінка граничної корисності встановлюється за рівності попиту і пропозиції на певний товар і вимірюється ціною рівноваги, або вартістю. Якщо попит перевищує пропозицію, то відповідно конкуренція між покупцями зумовлює зростання ціни вище від вартості, а коли пропозиція перевищує попит і відповідно зростає конкуренція між виробниками за споживача (що є центральним елементом конкуренції, її ядром), ціни стають нижчими від вартості товару.

Протиставляючи концепцію граничної корисності теорії суспільно необхідних витрат, Е. Бем-Баверк писав, що «токайське вино не тому дороге, що дорогі токайські виноградники, а навпаки, токайські виноградники тому дорогі, що дороге токайське вино». Так «санкціонована» індивідом гранична корисність цінності визначає витрати виробництва, а не навпаки.

Оскільки трудова теорія вартості й концепції суспільної граничної корисності є двома окремими ланками економічної теорії, які не слід протиставляти, доцільно взяти з них усе раціональне і поєднати в цілісну органічну теорію вартості товарів, зіставити їх корисний ефект із суспільними витратами, органічно розглянути об'єктивність цих витрат із суб'єктивною оцінкою конкретного економічного блага споживачем або створити спільну теорію результатів і витрат. Першим таку ідею висловив Ф. Енгельс. Концептуальне втілення вона отримала у працях А. Маршалла, частково — німецького економіста Е. Бернштейна і М. Тугана-Барановського.

Важливість такого синтезу полягає, зокрема, в тому, що визначення суспільно необхідних витрат праці, в тому числі на виробництво засобів і предметів праці, науки (отримання патентів, ліцензій тощо), неможливе без урахування корисного ефекту. На ринку відбувається зіставлення корисності з суспільними витратами, попиту (корисності) з пропозицією (витратами). Після того як ринок визначив ціну і кількість, за яких збігаються попит і пропозиція, ціна відповідає суспільно необхідним витратам (вартості), а кількість є суспільно необхідною. Ціна, що встановлюється при цьому, водночас визначає граничну корисність товару. Коли до уваги береться весь товарний світ, то потреба в певному конкретному товарі і попит на нього залежать від наявності інших товарів. Аналогічно й витрати виробництва залежать від усіх альтернативних можливостей використання витрачених на виробництво цього товару ресурсів. Отже, за певного рівня розвитку продуктивних сил вартість визначається у точці рівноваги між граничною суспільною корисністю певної кількості товарів (з урахуванням непрямого впливу на неї певної кількості всіх інших товарів) і граничними суспільними витратами цієї кількості (з урахуванням альтернативних можливостей використання застосовуваних у цьому виробництві ресурсів). При цьому на ринку встановлюється рівність попиту і пропозиції на всі товари та послуги.

Отже, необхідно враховувати корисний ефект, суспільну корисність товару чи послуги при визначенні їх вартості. Вартість певного виду економічного блага повинна бути синтезом суспільних результатів і витрат, вимірюватися не лише витратами, а й ступенем корисного ефекту.

Водночас концепція граничної корисності значною мірою узгоджується з практикою ціноутворення. Так, відомий американський економіст та історик Б. Селігмен з цього приводу зазначає: «Звичайно використовувана техніка встановлення цін полягає в тому, що до повної величини середніх витрат додається поміркована, або традиційна, надбавка. Правильно це чи ні, але підприємець чинить саме так. Така поведінка підприємця, безперечно, доводить до відчаю економістів-теоретиків. Підприємець відверто визнає, що він нічого не знає про свої граничні витрати і не здатний оцінити еластичність попиту на його продукцію». Вчений робить висновок, що «маржиналістська теорія» є чистою системою, мало придатною для практичних цілей.

Багато західних та деякі вітчизняні науковці при інтерпретації поглядів К. Маркса на цю проблему намагаються повністю ізолювати вартість від корисного ефекту, від суспільної корисності певного економічного блага. Однак коли йдеться про вартість товару, який є діалектичною єдністю споживчої вартості й вартості, то таку єдність слід мати на увазі й при оцінці продукту чи послуги, оскільки споживча вартість і є конкретною корисністю. Доцільно системно застосовувати марксистську теорію вартості й ціни, а не ізольовано тлумачити першу главу «Капіталу». Зокрема, слід брати до уваги положення про те, що основою вартості товару є суспільно необхідні витрати праці, а співвідношення попиту і пропозиції впливає на відхилення ціни від вартості, що ці величини збігаються за рівноваги попиту і пропозиції. У такому разі суспільна (а не індивідуальна) гранична корисність збігатиметься із суспільно необхідними витратами.

Коли в економікс йдеться про визначення ціни не одного товару, а всієї товарної маси, про безліч суб'єктивних оцінок певного товару, то з них виводиться його об'єктивна, суспільна оцінка, або вартість товару, а суспільна гранична корисність при цьому збігається з однією з індивідуальних оцінок. Суспільна оцінка граничної корисності встановлюється за рівності попиту й пропозиції на даний товар і вимірюється ціною рівноваги, або вартістю. А далі в економікс розглядаються процеси відхилення цін від вартості (вгору і вниз) залежно від співвідношення попиту і пропозиції. Якщо дотримуватися концепції попиту і пропозиції, згідно з якою вартість товару визначається співвідношенням попиту і пропозиції, то неможливо визначити його вартість за їх рівноваги. Проте невиважено замість суспільно необхідних витрат досліджувати лише витрати, які дійсно можуть формувати затратну економіку.

Важливо те, що сучасна економічна теорія послуговується при аналізі такою фундаментальною категорією, як «витрати виробництва» і розглядає три періоди (короткотерміновий, середньотерміновий і довготерміновий), коли попит і пропозиція перебувають у стадії відносної рівноваги. Якщо в короткотерміновому періоді ціна товару визначається значною мірою попитом, то в середньотерміновому й особливо у довготерміновому вирішальну роль при визначенні ціни рівноваги відіграють витрати виробництва.

Враховуючи необхідність синтезу двох підходів, варто зазначити, що вони співвідносяться між собою як зміст (з погляду суспільних витрат виробництва) і форма (суб'єктивна оцінка конкретного блага споживачем), що з погляду діалектики означає визначальну роль змісту. А. Маршалл теж постійно піддавав сумніву суб'єктивну теорію ціни у відриві від витрат виробництва, а К. Маркс зазначав про абсолютну безглуздість зведення всієї різноманітності людських взаємовідносин до єдиного відношення корисності. Основою кожної складової товару є певний вид праці.