Економічна теорія

Сутність грошей і грошових систем та їх еволюція

Грошова форма вартості й сутність грошей. Засобом вираження вартості всіх інших товарів за розвинутого виробництва є гроші або грошова форма вартості. Попередніми, менш розвинутими, були проста, розгорнута і загальна форми вартості.

Проста форма вартості. Ця форма вартості була не лише найпростішою, бо виражала відносини між двома товаровиробниками, а й випадковою, оскільки випадковим був вибір обмінюваних продуктів і їх пропорцій, а обмін — епізодичним. Обмін продуктами виник ще у первісному суспільстві. Він мав епізодичний характер. Наприклад, одна община могла обмінювати надлишок дичини на надлишок риби, що утворився в іншої общини. Такий обмін можна виразити формулою: 1 туша тварини = 200 одиниць риби.

Розгорнута форма вартості. З розвитком виробництва відбувалося поглиблення суспільного поділу праці, що супроводжувалося зростанням її продуктивності та появою додаткового продукту. Після першого великого поділу праці надлишки худоби і продуктів тваринництва (м'ясо, вовна тощо) вже не випадково, а регулярно стали обмінюватися на надлишки продукції землеробства. За цих умов тварини, які систематично обмінювались на інші товари, набували переважно відносної форми вартості (тобто виражали свою вартість у споживчій вартості іншого товару), а інші товари (хліб, овочі тощо) стали еквівалентами.

Внаслідок регулярного обміру мінові пропорції ставали стійкішими, наближалися до витрат колективної праці. Але оскільки товар безпосередньо обмінювався на інший, а обмін між общинами (тобто колективний обмін) з розпадом первісного ладу поступився місцем індивідуальному обміну, останній наштовхнувся на певні обмеження. Так, власник шкури тварини міг придбати зерно лише в тому випадку, якщо ця шкура була потрібна власнику зерна. Тому обмін одного товару на інший нерідко ставав неможливим, вартість кожного товару не набувала остаточного, загальноприйнятого вираження. Для цього необхідний був товар, який би мав споживчу вартість для всіх членів суспільства.

Загальна форма вартості. Розвиток виробництва, поглиблення суспільного поділу праці, розширення кола обмінюваних продуктів зумовили стихійне виокремлення товару, на який обмінювалися всі інші товари.

Гроші — специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента (всезагальної обмінюваності), завдяки чому в ньому виражається вартість усіх інших товарів і встановлюються економічні відносини між суб'єктами господарської діяльності.

Гроші виникають з появою та розвитком товарно-грошових відносин. На різних етапах історичного розвитку в різних країнах і місцевостях роль загального еквівалента виконували різні товари, переважно продукти масового виробництва, що відігравали вирішальну роль в економіці цих народів. Так, у стародавніх греків роль загального еквівалента виконували худоба, хутро; у скандинавських народів — шкури тварин; у Монголії — чай; у Судані й Абіссінії — сіль, у Київській Русі — хутра родини куниць (хутро куниці або білки називали куною), а грошова система функціонувала у формі «кунних грошей».

З часом роль загального еквівалента закріпилася за золотом. Воно виконувало функцію грошей уже за півтора тисячоліття до н. е. До цього золото було звичайним товаром. Перетворення золота на загальний еквівалент відбулося завдяки таким його властивостям, як ковкість, м'якість, подільність, неокислюваність, висока вартість в малій вазі. Паралельно із золотом загальним еквівалентом було срібло. Так, київська срібна гривна часів Київської Русі важила від 160 до 196 грамів. Так тривало кілька тисячоліть, і лише у другій половині XIX ст. роль грошей монопольно закріпилася за золотом, що означало встановлення золотого стандарту.

Функції грошей. Більш повно, комплексно, сутність грошей розкривається у функціях та підфункціях, які вони виконують.

Функція міри вартості. Вона полягає в тому, що вартість усіх товарів виражається у грошах, за їх допомогою порівнюються вартості різних товарів. Це можливе тому, що і на виробництво золота, і на створення товарів витрачається суспільно необхідна праця. Оскільки на виробництво різних товарів витрачалася неоднакова кількість праці, то їхня вартість в умовах панування золотого стандарту виражалася в різних кількостях золота. Вагова кількість металу, прийнятого в країні за грошову одиницю, — це масштаб цін. Держава законодавчим актом закріплює грошову одиницю. Отже, виконання грошима функції міри вартості не залежить від держави (тобто це об'єктивна функція), а масштаб цін — технічна функція, яка залежить від волі держави і встановлюється законодавчо.

Спершу грошові одиниці та їхні назви переважно були пов'язані з певною вагою благородних металів. Наприклад, фунт стерлінгів означав фунт срібла. З часом золото витіснило срібло, але назва лишилася, хоч вона вже означала значно меншу кількість золота, яка за вартістю дорівнювала фунту срібла.

Функція засобу обігу. Гроші є засобом реалізації товарів, посередником в їх обміні. У процесі обігу золоті монети поступово зношувалися, в них зменшувався вміст золота, і в обігу почали функціонувати неповноцінні гроші. Тому золоті гроші були замінені паперовими — знаками, символами вартості. Іншими причинами такої заміни є миттєве виконання грошима функції засобу обігу, необхідність зменшення витрат обігу та ін. Уперше паперові гроші з'явилися в Китаї у XII ст., в Росії — у 1769 р. Перші власні українські паперові гроші — гривні — були випущені в 1917 р. з утворенням Української Народної Республіки.

Паперові гроші — грошові знаки або символи повноцінних грошей, які наділені примусовим курсом і випускаються для витрат держави.

У процесі еволюції товарно-грошових відносин поступово створюються передумови для звуження функції грошей як засобу обігу й водночас для розширення функції засобу платежу (зокрема, кредитних грошей). Тому в розвинутих країнах виконання грошима функції засобу обігу обмежується переважно сферою роздрібної торгівлі, купівлі та продажу послуг і міжнародною торгівлею.

Функція утворення скарбів і засобу нагромадження. Гроші вилучаються з обміну, переривають свій обіг і перетворюються на скарб, засіб нагромадження, бо за них завжди можна купити будь-який товар. Оскільки для придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, автомобіль тощо) необхідно попередньо накопичити певну суму грошей, то за стабільної грошової одиниці окремі особи нерідко тримають гроші вдома. Коли гроші нестабільні, їх намагаються швидко позбутися (придбати якийсь товар), вберегти від знецінення (покласти в ощадний банк або придбати на них стабільну валюту). Така ситуація породжує спекулятивний курс на стабільніші валюти, фінансові спекуляції та махінації.

Функція платежу. Цю функцію гроші починають виконувати з розвитком товарно-грошових відносин, тобто коли стають засобом оплати боргового зобов'язання, причому продавець є кредитором, а покупець — боржником. Засобом обігу в таких відносинах є вексель.

Вексель (нім. Wechsel — розмін) — письмове боргове зобов'язання, яке дає його власнику (векселетримачеві) право вимагати від боржника (векселедавця) зазначену в ньому суму платежу після закінчення встановленого терміну.

Переходячи з рук у руки, векселі утворюють вексельний обіг. Банки, які виникли ще в середньовіччя, скуповують звичайні векселі й розплачуються банківськими векселями, або банкнотами, які є кредитними грошима. Ці гроші розвинутіша форма (символ) вартості, вони певною мірою виконують основні функції грошей як загального еквівалента.

Кредитні (лат. creditum — позика) гроші — найрозвинутіша форма грошей, яка є знаком (символом) вартості, виконує роль загального еквівалента, забезпечує рух позичкового капіталу та еволюцію кредитних відносин.

Такими грошима є й чеки.

Чек — письмове розпорядження власника поточного рахунка в банку про виплату певній особі зазначеної в ньому суми грошей.

Кредитні гроші виникли на основі металевого обігу і спершу були знаком золота і знаком кредиту. Вони служили додатковим елементом у платіжно-розрахунковому механізмі, основу якого становлять повноцінні гроші. Однак уже наприкінці XVII ст. починається емісія нерозмінних на золото банкнот, стабільність яких забезпечується кредитом. Тому банкнота поступово втрачає властивість бути знаком золота і в другій половині XX ст. стає лише знаком кредиту. Розвиток кредитних відносин дає змогу виплачувати позички через взаємні зарахування боргових зобов'язань без залучення готівки.

Функція світових грошей. Обіг грошей між різними країнами спочатку могло забезпечувати лише золото, яке було передусім загальним міжнародним платіжним засобом. У світовій торгівлі розрахунок між країнами відбувався через зарахування боргових зобов'язань банками. Якщо платежі країни перевищували її надходження, то вона вивозила на суму перевищення золото як засіб платежу. Крім того, золото у функції світових грошей було загальним купівельним засобом, коли країна негайно оплачувала товари.

Із середини 70-х років XX ст. внаслідок припинення розміну доларів на золото центральні банки використовують золото як світові гроші, продаючи його за іноземну валюту на приватних ринках золота, а міжнародним платіжним і купівельним засобом стали резервні національні валюти — американський долар, німецька марка та ін.

У сучасній західній економічній літературі з названих вище функцій грошей не виділяють функції засобу платежу (оскільки вона входить у засіб обігу) і світових грошей (оскільки вони виконують будь-яку функцію). Такий підхід утруднює аналіз процесу генезису сучасних грошей, не дає змоги комплексно розкрити їх сутність.

Еволюція грошей у XX ст. У другій половині XX ст. як міжнародний платіжний і купівельний засіб використовували переважно національні гроші, або валюти окремих країн, що пов'язано з еволюцією самих грошей і грошових систем.

Система золотого стандарту функціонувала до 30-х років XX ст. Її найважливішими ознаками були: фіксація золотого вмісту національних валют і їх безпосередня конвертованість у золото; функціонування золота як світових грошей; наявність фіксованих валютних курсів.

Після Першої світової війни починається криза золотого стандарту. Із значним розширенням обсягів внутрішнього ринку, зростанням масштабів товарного виробництва золота було вже не достатньо для виконання ним функції засобу обігу. Водночас у передкризові 20-ті роки XX ст. до золотих резервів капіталістичних країн надходило в середньому на 25% менше золота, ніж до війни. Тому зростаючу потребу в золоті для обслуговування внутрішнього ринку і міжнародного обігу не могли задовольнити наявні золоті запаси. Крім того, обіг повноцінних золотих монет спричинив значне зростання витрат обігу. Отже, загострення суперечності між речовим змістом та суспільною формою грошей зумовило перехід до розвинутіших форм загального еквівалента. Панування золотого стандарту також унеможливлювало проведення окремою країною своєї валютно-грошової політики, оскільки збільшення обсягів емісії, тобто інфляційне знецінення національних грошей, призводило до відпливу золота за кордон і зменшення золотих запасів країни.

Усвідомлюючи це, розвинуті країни Заходу на міжнародній Генуезькій конференції 1922 р. уклали угоду про те, що поряд із золотом функцію міжнародних платіжних засобів виконуватимуть і деякі валюти провідних країн, що отримало назву золотодевізного стандарту. Однак й після цієї угоди грошові системи багатьох країн Заходу базувалися на золотому стандарті, тобто розмінювали паперові гроші на золото. Остаточного краху ця система зазнала під час економічної кризи 1929—1933 pp. Спершу Англія (1931), відтак США (1933), згодом Франція (1936) скасували форми золотого обігу, а до початку Другої світової війни майже всі країни припинили розмін паперових грошей на золото. За цих умов поступово посилювався штучний характер масштабу цін. Так, державна скарбниця США в 1934 р. встановила ціну золота за одну трійську унцію (31,1 г чистого золота) у сумі 35 дол. Така ціна зберігалася до 1973 p., тоді як ринкова ціна золота досягла майже 200 дол. за унцію у 1974 р. Тому з 1975 р. штучний масштаб цін на золото перестав існувати.

Криза 1929—1933 pp. означала й остаточний крах вільної ринкової системи, заснованої на вільній конкуренції, вільному ціноутворенні, обмеженому втручанні держави в економіку. Коли функціонував золотий стандарт, товари реалізовувалися за цінами, що в середньому відповідали їх вартості, а золото, маючи власну вартість, було фактором капіталістичного ціноутворення. Вільний обмін банкнот на золото унеможливлював відхилення вартості товарів від купівельної спроможності золота. Тому в цей період розвитку капіталістичного способу виробництва не було інфляції. Отже, система золотого стандарту відповідала тому етапу еволюції ринкової системи, на якому ядром господарського механізму було ринкове саморегулювання. Оскільки без активного втручання держави у процес відтворення така система більше не могла існувати (це підтвердила криза 1929—1933 pp.), необхідно було паралельно здійснити радикальну реформу грошової системи, яка б дала змогу державі проводити власну валютно-грошову політику.

Еволюцію грошових систем розвинутих країн Заходу і валютно-грошової політики окремих держав зумовлюють якісні зміни в сутності самих грошей, а вони, у свою чергу, детермінуються розвитком усієї економічної системи (одним з елементів якої є грошова система), відповідного їм господарського механізму.

У розвинутих країнах з еволюцією кредитних відносин купівля обладнання, сировини одним капіталістом в іншого здійснюється переважно за допомогою кредиту. Навіть реалізація значної частини товарів для споживання відбувається через споживчий кредит. Так, за рахунок короткотермінових кредитів американці покривають нині до 70% своїх витрат. Отже, кредитні гроші (вексель — як знаряддя комерційного кредиту і чек — як знаряддя банківського кредиту) все більше виконують функцію обігу, оскільки є засобом платежу і роблять обіг значною мірою незалежним від золота. Роль загального еквівалента дедалі більше закріплюється за кредитними грошима, які перебирають на себе більшість функцій товарних грошей. Отже, суперечності між функціями грошей є також причиною їх еволюції. Тому в структурі сучасної грошової маси розвинутих країн немає золотих і срібних монет, а в структурі кредитних грошей майже 90% припадає на чеки і 10% — на банкноти. У деяких країнах наявний обіг становить лише 5—10% грошово-безготівкового обігу, тоді як в Україні в 2002 р. — 41%, а в тіньовому секторі оберталося до 30 млрд. грн.

Сучасна банкнота — це своєрідний «гібрид» кредитних і паперових грошей. Щоб виконувати роль загального еквівалента, кредитні гроші набувають об'єктивної сучасної значущості за допомогою примусового курсу держави, забезпечуються державним кредитом. Кредитний характер грошей також спирається на довір'я до органу, що випускає гроші.

Роль держави у виникненні та еволюції грошей значна. Вона виконує такі функції: організація чеканення монет на державних монетних дворах, встановлення масштабів цін, впровадження паперових грошей з примусовим курсом, здійснення девальвації і ревальвації, накопичення валютних цінностей для забезпечення стабільності грошей.

Водночас навіть у розвинутих країнах процес повного витіснення золота (або повної його демонетизації) не завершився. Тому ще існує певний зв'язок кредитно-паперових грошей із золотом. Про це, зокрема, свідчить той факт, що центральні банки цих країн зберігають своє золото і використовують його як світові гроші через продаж на приватних ринках золота, має місце його тезаврація (накопичення золота приватними особами) та ін. Зв'язок національних валют (крім долара) із золотом здійснювався опосередковано, тобто лише долар для центральних банків інших держав міг вільно обмінюватися на золото, або мав зовнішню конвертованість. Отже, в процесі розвитку продуктивних сил, суспільного характеру виробництва посилюється насамперед кредитний характер відтворення, зростає потреба у відстроченні платежів при купівлі-продажу, а водночас і потреба в кредитних грошах.

Хоча класичні паперові гроші переважно зникли з обігу в розвинутих країнах, але потреба в них відчувається, оскільки державний бюджет має дефіцит, нерідко величезний. Тому кредитні гроші, крім власних функцій, виконують ще й функції паперових, а сучасні гроші мають кредитно-паперову основу. Така двоїста природа грошей породжує їхню внутрішню суперечність. Зокрема, кредитний компонент визначає якісний бік грошей і забезпечує виконання ними грошових функцій (внаслідок чого він є провідним), а паперовий — спричиняє нестабільність грошового обігу, знецінення грошей.

Отже, при перетворенні кредитно-паперових грошей на загальний еквівалент їхня вартість визначається:

1) вартістю витрат на їх виробництво й забезпечення їх функціонування. Для України певні ознаки такої грошової одиниці, зокрема її паперового елемента, має гривня;

2) примусовим курсом держави, який базується на її економічних функціях;

3) мірою вартості. Це зумовлено тим, що частково зберігається опосередкований зв'язок кредитно-паперових грошей із золотом та вільно конвертованими валютами;

4) тим, що кредитні гроші є формою кредитних відносин та економічною формою руху позичкового капіталу;

5) якістю ВВП, насамперед товарної маси. Тому ціна товару залежить передусім від його вартості, витрат на його виробництво і співвідношення між попитом і пропозицією на цей товар.

Можна дійти висновку, що стабільність національної валюти забезпечують певні умови:

— надійна система захисту при виготовленні такої валюти, а також векселів, чеків, інших цінних паперів. За відсутності або за слабкої системи такого захисту збільшується кількість фальшивих грошей, що посилює інфляцію, підриває їх курс;

— проведення державою і особливо центральним банком науково обгрунтованої валютно-грошової політики. Основою такої політики є економічна діяльність держави, виконувані нею соціально-економічні функції;

— наявність запасів золота, інших коштовних металів, вільно конвертованих валют.

Не всі з цих умов стабільності національної валюти України виконуються. Особливо важливу роль на етапі формування економічного суверенітету відіграє проведення науково обґрунтованої валютно-грошової політики, насамперед реформа банківської та кредитної систем. Водночас слід ліквідувати «чорні» валютні ринки. У готівковому обігу на початку 1999 р. перебувало 12 млрд. дол. США, понад 5 млрд. німецьких марок, що унеможливлювало належне виконання гривнею своїх функцій (передусім функції засобу накопичення), негативно впливало на вартість українських грошей, знецінювало їх тощо. Іноземна валюта не повинна бути засобом обігу й засобом платежу.

Грошові системи і їх еволюція. Гроші виникли у IV—III тисячолітті до н. е., а грошові системи — лише із зародженням капіталістичного способу виробництва.

Грошова система — форма організації грошового обігу, що історично сформувалася у країні й закріплена в національному законодавстві.

Сформувалася грошова система в XVI—XVII ст., хоч окремі її елементи (наприклад, види державних грошових знаків) існували й раніше. У розвитку грошової системи виділяють два етапи: коли загальний еквівалент безпосередньо перебував в обігу й виконував функції грошей; коли роль золота як загального еквівалента знижується, воно перестає виконувати цю роль, і в обігу функціонують кредитно-паперові гроші.

Грошову систему формують:

1) грошова одиниця країни (американський долар, англійський фунт стерлінгів та ін.). Нині у світі налічується понад 300 найменувань національних грошових одиниць;

2) масштаб цін — вагова кількість валютного металу, прийнятого в країні за грошову одиницю;

3) види державних грошових знаків (металевих або паперових), які мають законну силу, порядок їх випуску й обігу (випуск, вилучення та ін.);

4) регламентація безготівкового обігу;

5) порядок обміну національної валюти на іноземну (валютний паритет) і регульований державою валютний курс;

6) державне регулювання грошового обігу.

Існують грошові системи двох типів: металевого грошового обігу, за якого такий грошовий товар виконує всі функції грошей; паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого лежать кредитні гроші.

У свою чергу, металеві системи поділяють на біметалеві системи, при яких за золотом і сріблом законодавчо закріплена роль загального еквівалента; і монометалеві системи, за яких роль загального еквівалента виконує один метал (золото).

У другій половині XIX ст. утвердилася система золотого монометалізму, за якої лише золото є загальним еквівалентом. Виокремлюють чотири різновиди золотого монометалізму:

1) золотомонетний стандарт, якому були властиві: обіг золотих монет, виконання золотом усіх функцій грошей, вільне чеканення золотих монет із фіксованим вмістом, вільний обмін паперових грошей на золоті монети та ін.;

2) золотозливковий стандарт, за якого банкноти розмінювалися на золото лише при поданні суми, встановленої законом (в Англії — 1700 фунтів стерлінгів за зливок золота вагою 12 кг, у Франції — 215 тис. франків);

3) золотодевізний стандарт — банкноти обмінювалися на іноземну валюту (девізи), яка, у свою чергу, обмінювалася на золото. Ця форма була запроваджена у 30 країнах світу. У другому й третьому різновидах золотого монометалізму в обігу відсутні золоті монети, монетарне золото зосереджується в руках держави, а золото не виконує функцій засобу обігу й платежу;

4) золотодоларовий стандарт, за якого розмін банкнот на золото був скасований в усіх країнах, а обмін доларів на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країн — членів МВФ. У 1971 р. було припинено обмін доларів на золото.

Існують такі основні види грошей: повноцінні (золоті або срібні монети) і неповноцінні (білонні) монети; паперові (білети державної скарбниці) та кредитні гроші (вексель, чек, банкнота).

Повноцінні гроші — це гроші, номінальна вартість яких переважно відповідає вартості металу, що в них міститься, а самі вони виконують всі функції грошей (роль загального еквівалента). Ними є насамперед золоті монети. Щоб надати їм міцності, монети карбували з домішками інших металів. Незважаючи на це, вони стиралися і поступово перетворювалися на неповноцінні. Щоб запобігти значному відхиленню фактичної ваги золотої монети від законодавчо встановленої, держава визначала межу такого відхилення (вона переважно не перевищувала 1% ваги монети).

Неповноцінні (білонні) гроші — це монети з міді, алюмінію тощо, номінальна вартість котрих перевищує вартість металу, який у них міститься, і витрати на карбування, їх використовують для обслуговування роздрібного товарообігу. Виготовлення монет із металу, що належить державі, забезпечує їй отримання монетного доходу — різниці між номінальною вартістю металу та витратами на чеканення і його ринковою ціною.

До наявних грошей належать банкноти, білети державної скарбниці й монети: до безготівкових грошей — кошти на рахунках у банках; різноманітні вклади (депозити) у банках; депозитні сертифікати; державні цінні папери, а також грошові кошти, вкладені в акції інвестиційних фондів.

Значного поширення у розвинутих країнах світу (певною мірою і в Україні) набули кредитні картки — платіжно-розрахункові документи, які видає банк своїм вкладникам для оплати необхідних для них товарів і послуг, придбаних у кредит. Банки у цьому випадку беруть на себе ризик термінової оплати, а вкладник, як правило, повертає позичку впродовж місяця. За недотримання цієї умови нараховуються відсотки з обігу. Сучасні кредитні картки вміщують інформацію до 8 тис. знаків (дані про стан рахунка вкладника у банку, сплату податків, стан здоров'я, групу крові та ін.). У 90-ті роки XX ст. в розвинутих країнах впроваджено кредитні (платіжні) картки з мікропроцесором, які мають значно вищу систему захисту.

Усе більшого поширення набувають у сучасних умовах електронні гроші. Особливістю таких грошей у формі смарт-карток є те, що в них носієм інформації слугує мікросхема з великим обсягом пам'яті. Банк-емітент такої картки вносить в засекречену зону її пам'яті суму, що зараховується на рахунок клієнта. У разі покупки товару термінал (прикінцевий виносний пристрій у складі обчислювальної системи, за допомогою якого здійснюється введення інформації в систему та її виведення), який встановлений у точці платежу, з'єднується з карткою і списує певну суму з пам'яті комп'ютера. При цьому надається інформація про зміст купівлі, її місце та час. Термінали пов'язані з комп'ютерами в магазинах і банках, де здійснюються операції за розрахунками клієнтів. Смарт-карти підвищують безпеку покупців і банків, дають змогу перевірити правильність відображення суми купівель на рахунку її клієнта.

Гроші і грошові системи підпорядковуються дії певних законів.