Економічна теорія

Споживання і нагромадження національного доходу

Фонди споживання і нагромадження, їх структура. Внаслідок розподілу та перерозподілу національного доходу утворюються кінцеві доходи, які використовують для споживання та нагромадження.

Нагромадження є необхідною умовою розширеного відтворення всіх елементів економічної системи: технологічного способу виробництва (в єдності продуктивних сил і техніко-економічних відносин), відносин економічної власності та господарського механізму. Матеріальна основа такого відтворення — виробництво зростаючого обсягу матеріальних благ та послуг.

ВВП, а в його складі національний доход, що використовується на споживання та нагромадження, не збігається з величиною створеного ВВП або національного доходу, який зменшується на суму втрат. Наприклад, у сільському господарстві СРСР втрачалася майже третина вирощеної сільськогосподарської продукції. Значна частина врожаю гине нині й в Україні. Можливі втрати частини створеного національного доходу й від стихійного лиха.

Використаний національний доход може різнитися також на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. Якщо країна імпортує більше товарів та послуг, ніж експортує, то використаний національний доход більший від створеного, і навпаки. Однак це не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів і послуг, ніж вивозити.

Вагоме значення для збільшення величини національного доходу, прискорення соціально-економічного прогресу та розширеного відтворення економічної системи має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням національного доходу. Між цими двома величинами постійно існує суперечність, яка може перерости в конфлікт. Так, з одного боку, надмірний обсяг фонду споживання не дає змоги здійснювати розширене відтворення, тобто будувати нові заводи, фабрики, електростанції, впроваджувати нову техніку і технологію, розвивати науку, освіту тощо, з іншого — надмірне нагромадження частки створеного національного доходу стримує споживання населення, зростання його особистих доходів. Це, у свою чергу, підриває стимули до праці, формує тип економіки, не спрямованої на задоволення потреб та інтересів населення, тобто витратну економіку. За показником якості життя Україна в 1995 р. посідала 89-те місце у світі, в 2004 р. — 99-те місце серед 111 країн.

Оптимальним у СРСР вважалося співвідношення між споживанням і нагромадженням у пропорції 75:25. У різних країнах залежно від соціально-економічної програми розвитку воно відхилялося як в один, так і в другий бік. В Україні за 1961—1989 pp. норма нагромадження скоротилася з 29,3 до 17,9%, а за час економічної кризи — до 9% національного доходу. Таке стрімке зниження цього показника відбулося у США під час найглибшої економічної кризи 1929—1933 pp. Враховуючи досвід цієї країни та інших держав, цю норму в нинішніх умовах варто підняти до 25—26%. Нижньою межею є норма нагромадження у 20%.

Основним джерелом нагромадження слугує додатковий продукт. За рахунок фонду нагромадження здійснюється виробниче і невиробниче нагромадження.

Виробниче нагромадження використовується для будівництва нових заводів, електростанцій, залізниць, оснащення діючих підприємств новою технікою та ін., завдяки якому відтворюється в розширеному масштабі власність на засоби виробництва (кількісний аспект цієї категорії).

Найважливішим елементом фонду нагромадження є саме виробниче нагромадження. Тому його норма — найвагоміша частка валового (сукупного) нагромадження, в структурі якого провідна роль належить амортизаційному фонду. В Україні валове нагромадження основного капіталу скоротилося з 23,3% ВВП у 1995 р. до 19,8% у 2003 р.

Невиробниче нагромадження здійснюється для спорудження житлових будинків, закладів освіти, охорони здоров'я, культури, передбачає також виробництво додаткових предметів споживання для працівників, які трудитимуться у цій сфері, витрати на їх підготовку та перекваліфікацію.

У 90-х роках відбувалося катастрофічне зменшення частки амортизації — з 10—12% від рівня ВВП, що вважалося нормою, до 3—4%. Тому не забезпечувалося навіть просте відтворення основних фондів, а показник їх зношування перевищував показник їх запровадження.

Така ситуація склалася не лише внаслідок глибокої економічної кризи. Вона також зумовлена, з одного боку, тим, що Україна успадкувала від колишнього СРСР застаріле устаткування і технології (у 1966—1990 pp. лише 25% капіталовкладень спрямовувалося на оновлення виробничих фондів, а на початку 90-х років термінова заміна необхідна була більш як 20% їх загального обсягу) і недалекоглядною економічною політикою уряду — з іншого, оскільки до 40% амортизаційних відрахувань підприємства змушені були перераховувати до державного бюджету. Аналогічне становище було і в 2002 р.

Внаслідок дії комплексу об'єктивних і суб'єктивних факторів відбулося фізичне зношування основних фондів промисловості України, в середині 90-х років воно становило майже 65%, а моральне — до 95%.

Шляхи оптимізації фонду споживання та фонду нагромадження. Надзвичайно важливе значення для досягнення оптимальної норми нагромадження має зниження матеріаломісткості, енергомісткості, здійснення державою активної амортизаційної політики тощо.

Сучасним методом прискорення науково-технічного розвитку, оптимізації фонду нагромадження є широке використання лізингу (англ. lease — орендувати) — довготермінової оренди устаткування з правом майбутнього викупу.

На оптимізацію фонду споживання та фонду нагромадження істотно впливає процес інтенсифікації суспільного виробництва. Ще одним важливим фактором радикальної зміни у співвідношенні цих фондів є здійснення активної структурної політики. Україна, маючи лише 2,7% території колишнього СРСР і 18% населення, видобувала в 1988 р. 25% вугілля, 46% залізної руди, виплавляла 35% сталі, 41% чавуну та ін. Її економіка надто переобтяжена енерго-, капітало- і матеріаломісткими галузями й виробництвами. Тому доречним буде з'ясування економічної доцільності діяльності деяких базових галузей промисловості у теперішніх обсягах і обрання найперспективніших наукомістких та високотехнологічних галузей. Основними критеріями їх вибору є: експортний потенціал або можливість його нарощування; прискорений розвиток цих галузей, який сприяє підвищенню конкурентоздатності більшості галузей промисловості (їх модернізації, підвищенню ефективності); можливість заміни імпорту.

Найперспективнішими галузями в Україні можна вважати електроніку, машинобудування, чорну металургію, кораблебудування, трубопровідний транспорт, аерокосмічні ракети й апарати, сільське господарство, харчову і текстильну промисловість, охорону здоров'я, охорону навколишнього середовища. Їх передусім варто фінансово підтримувати, постачати ресурсами, вони мають користуватися податковими, кредитними пільгами тощо. Однак в Україні у 1990—2001 pp. питома вага чорної металургії в галузевій структурі промислового виробництва зросла з 11 до 27%, а легкої промисловості скоротилася з 10,8 до приблизно 1,4%.

Для вдосконалення структури фонду споживання важливе значення має підвищення якості продукції, скорочення витрат на її зберігання та споживання, розширення її асортименту тощо. Розв'язати цю проблему за рахунок імпорту продовольчих та інших груп товарів неможливо, оскільки це гальмує національне виробництво й Україна може повністю перетворитися на ринок збуту іноземних товарів. Важливим напрямом удосконалення фонду споживання в Україні може стати скорочення суспільних фондів споживання за рахунок окремих пільг, надмірно високих пенсій для державних службовців, витрат на утримання державного апарату тощо.